.com.ua
Єгор Гончар#11 19.03.2003

Уманські католики ніяк не відвоюють свій храм

Так склалось історично, що в Умані з перемінним успіхом співіснують українська, єврейська і польська громади. Конфліктні ситуації і досі виникають здебільшого на релігійному грунті, хоча у минулому лишилися сакраментальні питання про те, як хреститися і чи хреститися взагалі. Джерелом конфліктів нині є міська влада, яка вибирає, кому віддати свою прихильність, із суто меркантильних міркувань.

В центрі міста знаходиться польський костьол Успіння Пресвятої Діви Марії, побудований в 19 столітті представником династії Потоцьких, що володіли тут землею колись. За часів радянської влади костьол був закритий, а будівлю перетворили на картинну галерею. Із здобуттям Україною незалежності культові споруди по всій державі почали передаватись релігійним громадам. Але, як не парадоксально, уманські владці не захотіли віддавати костьол католикам, мотивуючи свої дії тим, що 5 квітня 1991 року костьол включений до переліку архітектурних пам’яток, які не підлягають передачі у власність релігійним громадам.

Парафіяни написали більше двохсот сотень листів у різні інстанції, зокрема, Президенту України, Міністерству культури, в ООН, голові Ради Європи та Понтифіку Іоанну Павлу ІІ.

Двічі на сесії міськради було відмовлено представникам релігійної громади в тому, щоб виконком подав прохання про виключення костьолу з переліку. Допомогла облдержадміністрація. В 1992 році було піднято питання перед Кабінетом Міністрів України і костьол мав бути переданий до кінця 1993 року. У 1992 році спеціальна комісія мерії запропонувала розмістити галерею у приміщенні їдальні ПТУ, що знаходиться поряд з музеєм і побудоване в одному архітектурному стилі. “Потрібен лише косметичний ремонт, і вам повернуть костьол”, – зазначив виконуючий на той час обов’язки міського голови Юрій Бодров. Але в останній момент влада раптом оголосила приміщення аварійним, а через рік віддала його не під картинну галерею, а під меблевий салон. Виникає питання – як може існувати меблевий салон в аварійному будинку?

Католики здійснювали свої релігійні обряди в приватній квартирі, але кількість віруючих зростала і їм довелось вийти на вулицю. Три роки богослужіння проводились на сходах костьолу.

15 серпня 1993 року, в день Успіння Пресвятої Діви Марії, восьмеро дітей приймали своє перше причастя. Був дуже спекотний день, і бідолашні дітлахи почали втрачати свідомість. Батьки не витримали і зайшли до костьолу, працівники галереї впустили парафіян до середини. Службу тоді проводив отець Юзеф з міста Чичельник. Коли увійшли, отець Юзеф тихо сказав: “То буде наше”. Молилися до вечора. Потім приїхали правоохоронці, розігнали парафіян, а отця Юзефа заштовхали до “воронка” та відвезли до уманського ізолятора, де він відсидів 3 доби.

В квітні 1995 року було укладено угоду між Житомирським єпископом та адміністрацією краєзнавчого музею. Громаді дозволили раз на тиждень, у неділю, відправляти богослужіння у костьолі протягом 2,5 годин на визначеному адміністрацією галереї місці — площею близько 15 квадратних метрів – біля вхідних дверей. Висповідувати доводилось майже на вулиці, кімнати, де міг би переодягнутися священик та де б зберігались предмети культу, не було. Але однією з умов, що поставили працівники галереї, було наступне: службу в костьолі дозволять лише в тому випадку, якщо її буде проводити інший ксьондз, а ніяк не отець Юзеф. Парафіян неодноразово звинувачували в крадіжках музейних експонатів та грошей з галереї. І лише допомога певних структур надала можливість спокійно проводити богослужіння та задовольняти релігійні потреби римо-католицької громади Умані.

Виконком, як завжди, прийняв соломонове рішення – нехай парафіяни будують приміщення для філіалу музею і тоді можуть забирати костьол. Звідки кошти у невеликої за чисельністю польської громади? Крім того, згідно з Конституцією України, культові будівлі і майно передаються у власність релігійних організацій безоплатно.

В 2002 році Кабінетом Міністрів скасовано постанову Ради Міністрів УРСР за 1991 рік, а натомість є останній Указ Президента України від 21.03.02 року: “... органам місцевого самоврядування вжити заходів із відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, зокрема щодо повернення їм колишніх культових споруд (у тому числі будівель), які використовуються не за призначенням...”. Перспективний план повернення постановлено розробити до 1 вересня 2002 року. Минуло майже півроку, а для уманського міськвиконкому Указ Президента не указ.

У той час міська влада не погоджується із закидами католицької громади проти неї. Як пояснює радник міського голови Світлана Ліпінська, існує два закони, якими регулюється вирішення даного питання. Перший передбачає передачу приміщення релігійній громаді безкоштовно. Але другий ставить умову – якщо у цьому приміщенні розміщуються заклади культури, то переселення можливе лише за умови надання йому рівноцінного приміщення.

- Ми не можемо віддати приміщення релігійній громаді, а картини скласти в запасники. Духовність же визначається не лише релігійністю, — говорить пані Ліпінська.

Але, як зазначає голова міської організації поляків “Огніско” Чеслава Малишевська, “релігійність є важливою складовою духовного виховання суспільства. Так є у всьому світі”.

Свого часу для картинної галереї викупили приміщення їдальні, але для демонстрації картин потрібні відповідні умови. Велику роль відіграють освітленість приміщення, висота стель та вікон. Але чому про це не подумали, коли викуповували приміщення їдальні за бюджетні кошти?

Чеслава Малишевська зауважує: “Ми підкреслюємо громадську незалежність у виборі своїх релігійних переконань, то чому б нам не брати приклад з тієї ж Польщі? Українці, що приїжджають туди, мають можливість піти на службу до православної церкви, а поляки чи литовці, що проживають в Україні і є громадянами України, позбавлені своїх законних громадянських прав”.


© Медиагруппа «Антенна», 2009
время генерации: 0.012778997421265; SQL запросов: 5