Медиагруппа «Антенна»  

ВКРАДЕНА ДУХОВНІСТЬ
Міськрада забрала у черкащан історико-культурну спадщину

Володимир МАМАЛИГА# 5, 06.02.2008

Фото «Студія-2». Нарбута запам’ятали щирим, привітним. Він умів радіти життю31 січня сесія черкаської міськради прийняла рішення про передачу картин народного художника України Данила Нарбута «Квіти України» його спадкоємиці, онуці, котра майже через 10 років після смерті діда вирішила заволодіти ними нібито під приводом того, що картини, які зараз зберігаються у напівзруйнованому Будинку культури імені Кулика, де їх ніхто не бачить, мають потрапити до обласного художнього музею, де, начебто, створюється музей Нарбута і їх зможуть споглядати численні відвідувачі. За 10 років, включно до сьогоднішнього дня, чиновники, і зокрема від культури, не спромоглися знайти достойного місця, де можна виставити ці картини. І от тепер у комунальному приміщенні створюється приватний музей, ймовірно, до речі, що за державні гроші. А основою експозиції має стати серія «Квіти України», за передачу якої у приватну власність за сумнівними документами і проголосували депутати.

На початку 90-х років громадське та культурне життя Черкас було набагато більш жвавим, ніж зараз. Ще активно діяло товариство «Заповіт», де проходили цікаві зустрічі та дискусії. Це вже потім їх таки поперли з підвалу музея «Кобзаря», нібито спершу заради проведення ремонту, але, як потім виявилося, — задля заселення у підвал магазину. Та й товариство «Екологія», яке було створене та активно діяло без ніякої грантової допомоги, на той час ще без зусиль знаходило зали для своїх засідань без ніякої оплати та мороки. При злочинному комуністичному режимі я у 1990 році був обраний депутатом черкаської міської ради від товариства «Екологія», при тому беручи дуже активну участь у тогочасних політичних процесах та виступаючи проти влади. Депутатський корпус міської ради тоді налічував аж 200 народних обранців, з яких близько півтори сотні були керівниками підприємств, які на той час були ще державними і працюючими. Оскільки партія на той час була одна, на виборах конкурували між собою не партійні бренди, а живі конкретні особи зі своїми програмами на кожному конкретному окрузі. При розвалі СРСР міській раді дісталася велика кількість майна міського та районного комітетів компартії.

Я недаремно заліз так далеко у минуле, на вісімнадцять років назад. Тоді ще депутати не ділили землю та не продавали майно. Навіть затверджували начальників райвідділів міліції. Страшно уявити, як би це відбувалося зараз, при теперішньому депутатському корпусі, який у своїй переважній більшості пройшов у депутати завдяки партії, в якої вдалося прикупити собі тепленьке місце, ніколи не спілкуючись із простими людьми та не вміючи навіть членороздільно розмовляти.

Фото «Студія-2». Д. Нарбут дарує місту колекцію «Квіти України»Приміщення міського комітету партії по вулиці Хрещатик було ласим шматочком. На той час планувалося створення міського управління внутрішніх справ, і тому чільники МВС здійснювали шалений тиск на керівництво міста, щоб передати приміщення під УВС. Але депутати все-таки прийняли рішення про передачу приміщення для художнього музею. І музей був створений. Там презентувалися картини черкаських художників, проходили виставки. І хоча часи були економічно важкі, місто знаходило кошти для підтримки музею.

Як один із чільників УНА-УНСО, я був достатньо близько знайомий з Данилом Георгійовичем Нарбутом. Він сам звернувся з пропозицією про вступ до нашої організації, а його заклик — «Сохнуть дуби» став закликом про необхідність рятувати Соснівку для громади і влади. Разом з Дідом, а саме так він дозволяв називати себе друзям, ми пройшли багато. Квартира Нарбута завжди була людною. Величезна кількість народу бувала там впродовж дня. Я дивувався, як Дід витримує, адже щодня він піднімався о шостій ранку і йшов до майстерні. Працювати. І коли його колеги по пензлю лише прокидалися та піднімалися до майстерні, Дід вже виконував свою денну норму і був готовий перехилити з ними чарчину. Ображалися, казали, що Дід хитрий і не дає їм працювати. Лише посміхався. А баба Галя завжди знаходила для кожного добре слово та вільне місце за столом під картиною із сояшниками.

Хотів щодня бачити усіх. Якщо Сашка Марченка, Руслана Зайченка, Володимира Олійника, який тоді якраз став міським головою, або мене якогось дня не було, телефонував: «І де ви поділися? Бігом сюди!». Кидали все і йшли. З весни 1994 року прийняли рішення УНА-УНСО постійно тримати бійця у квартирі Діда і баби Галі. Щоб у випадку чого міг і в магазин сходити, і швидку викликати. Так і жили унсовці у Діда на правах ординарців.

Коли наприкінці січня 1995 року я повернувся з Кавказу і зайшов до Діда, почув тремтячий голос: «Володю, мама померла». Померла баба Галя, яка багато років була поряд з ним. Переживав дуже тяжко. Ми переживали за нього, намагалися не залишати наодинці. У двадцятигадусний мороз унсовці копали могилу для баби Галі на центральній алеї міського цвинтаря. Але Нарбут переміг себе, адже треба було жити далі. Налагоджувати життя. Кожен допомагав, чим міг. Волошин щотижня виділяв молоко, сметану, сир і масло, Гуринович — продукцію мясокомбінату.

Через рік дідові виповнилося 80 років. І хоча Нарбут приховував свої переживання за жартами, було видно, що присудження Державної премії його неабияк схвилювало. Він розцінив це як визнання державою його творчості. У Київ на урочистості їхали весело, автобус ламався тричі. Ледве встигли. Микола Булатецький наздогнав уже в Борисполі. Встигли.

Жулинський читав Указ Президента під прапорами УНСО. Дід казав: «Дивись, ще трохи, і патріотом стане. Виховаємо». Вже на фуршеті у Спілці художників заспокоїлися. Діда вітали унсовці, художники і міська влада. Одним словом, родина. Ми були його родиною.

Далі була серія виставок по областях України. Головне, що Нарбут відчував свою потрібність, а ми знали, що робимо справу, дійсно потрібну Україні.

Після виставкового туру по Україні Данило Нарбут з головою занурився у черкаські справи. Зустрів сестру, яку не бачив 50 років. Прилетіла з далекої Австралії. Працював разом з академіком Фуженком над пам’ятником Богдану Хмельницькому, при підтримці міської влади та Спілки художників організовував виставку «Квіти України», яку прямо на відкритті передав місту Черкаси.

Сашко Марченко, який упродовж багатьох років був справжнім літописцем художника, знімав усе на відеоплівку. Завдяки Марченку до сьогодення дійшли й історичні кадри, як у 1997 році Данило Нарбут зі сльозами на очах дарував свою творчу спадщину черкаській громаді, висловлюючи свій заповіт залишити свої мистецькі твори місту, якому він віддав більшу частину свого нелегкого життя.

Але й останні роки Діда Данила були сповнені смутку. Він, попри те, що був оточений вірними друзями, гостро відчував самотність, адже рідних бачив лише з приводу свят та похорон. Сестра жила в далекій і недосяжній австралійській чужині, син, що жив в одній з Дідом квартирі, створював лише проблеми та турботи старому.

Його не стало 3 березня 1998 року. Він знепритомнів у кареті «швидкої». Останніми його словами був анекдот, який життєлюб Дід розповів перед кисневою маскою дівчатам-медикам.

На похорон зібралися тисячі людей. Громадянська панахида відбулася в обласному музично-драматичному театрі, де він працював протягом п‘ятнадцяти років. А на могилу був поставлений кований хрест, який ще за життя митця був зроблений одним із його друзів-ковалів. А спадкоємці за десять років так і не спромоглися замінити тимчасовий пам’ятник на гідний митця меморіал.

У 1999 році міська рада прийняла рішення про створення міської картинної галереї. Потім був дефолт, президентські вибори, «Україна без Кучми». А потім помінялася влада у Черкасах. Тодішній мер Волошин очолив фонд культури. Але за політичними баталіями стало якось не до галереї. На могилі Нарбутів з року в рік у поминальні дні ставало все меньше народу — хто помер, хто захворів, хто поїхав подалі від Черкас. Життя тривало, але вже без Діда. Його картини в ящиках зберігалися подалі від людських очей. Міська картинна галерея так і не запрацювала і, напевне вже ніколи не відкриється. Принаймні, за сьогоднішньої черкаської влади, яка за змістом своїм та вчинками є окупаційною, не черкаською.

Нова міська влада, прагматична і жорстка, вже показала черкащанам свою щирість. Без обговорення та розгляду депутатськими комісіями на сесію міськради 31 січня разом з «обрізаним» міським бюджетом було несподівано винесено питання про повернення онучці видатного митця подарованої черкаській громаді творчого надбання Діда — 35 художніх полотен, об‘єднаних назвою «Квіти України». Це питання викликало жваві дискусії у сесійній залі.

Депутатам було запропоновано підтримати рішення про передачу картин народного художника Данила Нарбута «Квіти України» його спадкоємиці, онуці, котра майже через 10 років після смерті діда вирішила заволодіти ними нібито під приводом того, що картини, які зараз зберігаються у напівзруйнованому Будинку культури імені Кулика, де їх ніхто не бачить, мають потрапити до обласного художнього музею, де начебто створюється музей Нарбута і де їх зможуть споглядати численні відвідувачі.

За 10 років, включно до сьогоднішнього дня, ні спадкоємці, ні чиновники від культури не спромоглися знайти достойного місця, де можна виставити ці картини.

І от тепер у комунальному приміщенні створюється приватний музей, де основою експозиції має стати серія «Квіти України», за передачу якої у приватну власність за сумнівними документами і проголосували депутати.

Виступ на сесії начальника відділу культури Любові Стоколос лише зайве підтвердив безхребетність та неначе навмисну відсутність у влади позиції з цього питання. «Або давайте створювати свій музей, або давайте передавати картини спадкоємиці», — майже розгублено сказала начальниця культури міста. Підіграла міським чиновникам і директор обласного художнього музею Ніна Клименко. Картини повинні належати музею, сказала вона. Але за цим хитрим формулюванням слід розуміти, що спочатку вони потраплять до так званої спадкоємиці Данила Нарбута. Тому її думка викликала негативну реакцію депутатів. То, може, справа все-таки в чиновниках та у їхній компетентності. А також у тих, хто курує цих чиновників і у своєму житті ніяких книжок, крім ощадних, не читав.

На захист духовних цінностей Черкас, подарованих місту глибоким патріотом та націоналістом Данилом Нарбутом, стали БЮТівці та, що є майже парадоксом, російськомовні «регіонали». Сергій Зенков з трибуни заявляв, що результати голосування фальсифіковані, адже його голос врахували помилково. Депутати Матвеєв та Булатецький вимагали від Одарича припинити шоу, але цього разу мотивація замовників живопису виявилася сильнішою. Їхніх голосів забракло для того, щоб принаймні відкласти розгляд цього питання чи проголосувати його у поіменному режимі. Подарунок Данила Нарбута Черкасам таки перейшов до рук спадкоємиці. Так вирішили депутати, чимало з яких, на жаль, ніколи й не цікавилися Данилом Нарбутом та його спадщиною. І цілком ймовірно, що невдовзі після цього картини художника з’являться у приватних колекціях в Україні, на пасіках та у мисливських будиночках.

Існує версія, що на картини поклав око хтось із кумів губернатора у вищих ешелонах влади, де полюбляють усе українське та вишиване, чим можна пояснити позицію фракції «Наша Україна», яка активно підтримала це сумнівне рішення. І можливо, що 23 лютого, на день народження Віктора Ющенка, Президентові України буде піднесено у подарунок підбірку робіт великого митця. Тож подарунок міг би бути воістину царський. За конфіденційною інформацією, у місто на забезпечення придбання картин завезено 500 тисяч доларів. За 10 років, найімовірніше, черкащани зможуть згадати Одарича виключно у зв’язку з виплатою відсотків по єврокредиту та як того, хто позбавив місто неоціненної духовної спадщини — картин Данила Нарбута.

Тож на завершення — улюблений анекдот Данила Нарбута. Заходить у кабінет до лікаря жінка: — «Лікарю, а мене чоловік не задовольняє». Лікар: «А можна на нього подивитися?». Жінка: «Звичайно, він у коридорі». Лікар виглядає у коридор, відсахується і швидко причиняє двері. «Так він же у вас педераст!» Жінка: «От мудак. А все життя казав, що соціал-демократ».

Так от і в цьому випадку прихильників соціал-демократії на сесії виявилося меншість.









ТОП-СТАТЬИ
Номер # 5, 06.02.2008
ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ Замість суду — житловий будинок для еліти? Фронтовий щоденник: Як працюють фронтові шпиталі Фронтовий щоденник: Військовий капелан про свою роботу на війні Олимпиада 2022: новичок в лидерах. Фронтовий щоденник: Як Черкащани живуть на війні Репотажі з фронту Сьогодні в телеефірі Антени-плюс: Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" для мобільних мереж 2G та 3G Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" Чому москалі такі?
Дайджест Вартість проїзду у громадському транспорті малє становити не вище 2,7 грн? Спроба переворота в Україні призначена на 22 лютого? Откровения российского окупанта: почему он убивает украинцев? (відео) В Лугандоні вважають наше сало наркотиком! Экономика РФ летит в пропасть Унікальний вітровий генератор зробив винахідник з Черкащини Народний синоптик прогнозує теплу зиму О Золотой Орде и Киевской Руси, или почему Маркса не издавали в СССР?
Главная | Новости | Статьи | О нас | Выпуск новостей (видео) | Он-лайн трансляция «Антенна-плюс»
bigmir)net TOP 100
©«Антенна», 2009
посетителей: 514 хитов: 16237
вчера: 728/20732
время генерации: 0.23355102539062; SQL запросов: 11