Медиагруппа «Антенна»  

"Камінь на совісті"

Статтю з такою назвою видрукувала 17 липня цього року одна з найтиражніших газет України "Сільські вісті". В основу цієї публікації покладено звернення 90-літнього пенсіонера-педагога із села Колодисте Тальнівського району Івана Васильовича Поліщука. Оскільки там йдеться, зокрема, про неблаговидні діяння кількох високих посадовців, ми вирішили передрукувати згадану статтю, щоб з нею ознайомились якомога більше тих, хто восени прийде на виборчі дільниці.

"Не вибирав чоловік місця під сонцем. І голод терпів, і холод, тричі поранений був та ще й контужений на фронтах Вітчизняної. А вижив — вистояв. У селі Колодисте, на родовому клаптику землі, звів гарну хату, розвів пасіку. Міг би, звісно, одгородитися від усіх у сучасному стилі. Але зумисне пальцем не торкнув кам'яний мур, що стояв тут іще з 1909 року. Бо то свята пам'ятка про тата і дідуся. Вколупали тих брил його предки за селом у рідкісному кар'єрі: там цілих три сорти каменю-пісковику. Навіть на жорна гожого до млина. Вколупали, обнесли ним родове хліборобське гніздо, щоби навіки загніздилося в рідній землі, боронячи од наглої втрати чи лихого ока.

А однієї днини навпроти обійстя Поліщука скрипнули гальма легковика. Статечний чоловік поручкався з хазяїном, для годиться кинув слово-друге про погоду, похвалив село, поцікавився здоров'ям. А там і до діла перейшов.

— Знаєте, чого я до вас заскочив?

— Скажете, то й знатиму.

Прибулий, відрекомендувавшись одним із керівників Тальнівського району, патетично пояснив, що каміння з муру пана Поліщука аж проситься до музею. Мовляв, Черкащина пройнялася козацьким "ретро": на кожнім перехресті виростають як не корчма-шинок, то вітряки-млини, готелі, двори заїжджі, музеї...

Словом, добряче шарпнув за патріотичну струнку душі старого вчителя. А наостанок тицьнув йому ще й листа із авторитетним розчерком пера Вадима Мицика — директора Тальнівського музею Трипільської культури.

Невзабарі приїхала потужна техніка, специ. Акуратненько теє "ретродобро", яке предки Івана Поліщука звезли і встановили, вирвали із землі, по-саперськи вмостили на автомашини і прощально "потутукали" хазяїнові.

Жде господар день, жде два, місяць, три, а до нього ніхто не з'являється, щоб, як твердо пообіцяв районний начальник, замість музейних каменюк, встановити нову загорожу. Прийшов старенький вчитель до сільради: "Знаєте, отак і отак сталося..." Голова села Валентина Журавель — не новачок у лукавому світі, щобожого разу на сільських сходках чи й так, при першій-ліпшій нагоді, застерігає земляків: "Не будьте довірливими, пора віника на дверях замість замка минула. Не встрявайте ні з ким і ні в які оборудки, аж поки ваші "гості" не пред'являть на те дозвіл сільради..." Отож узялася розкручувати Поліщукову халепу. Насамперед зателефонувала директорові музею Вадиму Мицику, чим дуже подивувала останнього: "Жінко добра, сном і духом не знаю ніяких каменюк, про цю придибенцію вперше чую і ніяких листів до Івана Поліщука не підписував..."

Поволечки стало прояснюватися. "Ретрокамінь", прослуживши щонайменше сто літ родині Поліщуків, дивним чином перекочував... у сусідній Звенигородський район, у село Водяники. А туди, браття, не так просто потрапити. Бо там, кажуть, облюбував місцину нинішній губернатор Черкащини. Либонь, сам родом із Водяників. Щоправда, імені справжнього господаря такого собі помістя у стилі карпатського санаторію "Ворохта" "документальний господар" не назвав. Ставши на воротях, на запитання "звідки камінь привезли?" м'явся-м'явся, а нарешті випалив:

— Та біжіть, пожалуста, в сільраду, там і виясняйте... Документи, я вам скажу, в ажурі... Камінь... Який камінь? Он на повороті один... Над ставком... А хто притаковив? Шляховики — хто ж іще...

Колись по мені добряче потопталися партчинуші за один мій щирий газетний вислів: "Якщо компартія існує для народу, про що розпинається на кожному повороті, — то чому ж ховається від того народу за будь-яким папірцем із партзборів чи засідань бюро?"

Історія таки часто повторюється. Вчити губернатора, як бути з народом, — теж ризикована справа. За відсутності, чи то пак за прихованості, достовірної інформації можемо припустити: тальнівські підручні запопадливо чи бездумно підсунули "господареві області" таку собі "камінну свиню". А може, й ні. Мо' старанно виконували конкретне замовлення, догоджаючи панській забаганці.

Перед маєтком у Водяниках, як на долоні, жебонить річечка Неморож. Один ставочок там уже обнесли свіжим дощатим тином, обтикали грізними щитами — засторогами: "Зариблено цінними породами. Ловити рибу і купатися заборонено!" Під другу загату — за пару ступів нижче — теж, видко, похапцем розкопують "приватне ложе".

Виросте чи не виросте з нашого Івана європан, але бачиться уже й тепер таке, що і в кошмарному сні не присниться. Не всі вулички у Водяниках добротно заасфальтовані, а до цього палацу одразу при виїзді із села так "обустроєно" розвилку дороги, такими знаками нашпиговано, що й пташці туди боязко залітати. Сьогодні заборонено купатися в дарі Божому, у водичці Неморожа, а завтра, либонь, одстрілюватимуть навіть горобців за те, що нахабно порхнули під знак "В'їзд заборонено!" або ж не повернули наліво на земляний путівець — як велить інший вказівник.

У Колодистому бував не раз. Сусіди ж. Проте щоб утрапити на глуху вулицю до хати Івана Поліщука, зупинявся разів зо три, питав дорогу. Тому-то й досі не дає спокою запитання: хто ж навів сюди з великої дороги "шукачів старожитностей"? Невже сановитому районному начальству нема чим більше перейматися? Мені, наївняку, пояснили: "Голубе, Україною давним-давно сновигають цілі бригади "чорних" археологів та ще "чорніших" істориків".Оснащені технічними засобами, картами, схемами, планами, до роздиру напхані грішми. Нишпорять по колишніх панських маєтках, по давніх занехаяних укріпленнях, святими місцями знакових подій давнини. Навіть не силуйтеся цікавитися, хто вони, бо й тих, кому законом приписано це робити, вони бояться, як торішнього снігу, — у них покровителі на самісінькій владній маківці. Хто з ними потягається десь у Колодистому, якщо злодійські руки ростуть із Черкас, а то і з Києва?

"Дерибан" на всю котушку! Уже й до найсокровеннішого добралися — до родової пам'яті, яка тримає нас на цьому світі чи дідівським кам'яним порогом, чи предківськими могильними плитами...

Пихатим паном величається у Водяниках назване людьми "губернаторське кубельце". А у Звенигородці, в травматологічній палаті райлікарні, куди часто кладуть недужих із тих-таки Водяників, — злидота чорна: на чотирьох пацієнтів і на тих, хто їх доглядає, — один-єдиний розшелепаний стілець, яким, до того ж, доводиться підпирати двері. Сісти на нього — ризик надовго лягти в палату. А пацієнти — з невичерпним гумором: "Не тільки стілець один на всіх, а й розетка, лампочка та й повітря..."

Подарувати б комусь із "ревних шукачів" старожитностей того лікарняного стільця. Найперше — тому, кому так приглянувся "ретрокамінь" із загорожі старого сільського вчителя. Може, устояний клінічний дух отямив би загребуще створіння: живемо ж один раз... Втім, там, де на совісті тяжкий камінь лежить, — медицина безсила".


Про те, що у Водяниках зводиться "родовий замок" пана Черевка, не писав тільки ледачий. Проте достовірної інформації щодо того масштабного будівництва громадськість області як не мала, так і не має, бо ведеться воно за височенним парканом і під недремним оком охорони. Якось рік чи більше тому на одній з прес-конференцій "воїтельниця за правду" Л.Майборода, розвінчуючи фінансові махінації на "Золотій підкові Черкащини", пообіцяла журналістам організувати для них "екскурсію" у рідне село губернатора, аби вони на власні очі побачили, що там діється. Але ставши союзницею О.Черевка, пані Люба раптом забула про ту свою обіцянку.

На жаль, автор статті з такою промовистою назвою, як то кажуть, зупинився на півдорозі, не довівши журналістське розслідування до логічного кінця. Чомусь він не довідався , хто ж саме з керівників Тальнівського району завітав до ветерана та яка будівельна організація здійснила демонтаж старовинної огорожі і перевезення каменів у Водяники. Отож згадана стаття залишила чимало запитань без вмотивованих відповідей.

Минулого вівторка (24 липня) на прес-конференції, яку проводив губернатор, наш кореспондент поцікавився його думкою щодо викладених у статті фактів. Пан Черевко чомусь знервовано відповів, що коментувати там нічого, стаття ця замовна і він незабаром зустрінеться особисто з головним редактором "Сільських вістей" Іваном Сподаренком, щоб розставити всі крапки над "і". По суті він ухилився від прямої конкретної відповіді, більше того — звинуватив редакцію "Антенны" і присутнього журналіста у виконанні політичних замовлень, в упередженості і необ'єктивності. На прохання навести конкретні дані, які б підтвердили це голослівне звинувачення, Олександр Володимирович повторив ту ж саму гнівну тираду у дещо зміненому варіанті, мовляв "вам потрібні жарені факти, а черкащан вони не цікавлять".

Тут, як на нас, доречно буде згадати оцей крилатий вираз древніх: "Юпітере, ти гніваєшся, значить, ти неправий". Справді, чи до лиця такому високому посадовцю подібний стиль спілкування з представниками ЗМІ?! Невже він не розуміє, що така поведінка начисто спростовує його твердження, виголошене на цій же прес-конференції: "Я — людина пряма, чесна і відкрита".

Але повернімося до публікації "Сільських вістей", зокрема, до епізоду із запискою, яку нібито написав відомий на Черкащині краєзнавець, директор музею Трипільської культури Вадим Мицик. Бездушні чинуші, чиї імена так і не названі, фактично облили брудом цю чесну і порядну людину, знану і шановану в нашому краї. Кореспондент "Антенны" мав телефонну розмову з Вадимом Федоровичем і попросив його прокоментувати цю далебі некрасиву ситуацію. "Вся ця історія — темна і повна бруду, — сказав В. Мицик, — нехай вона залишиться на совісті тих, хто її затіяв".

Додати до сказаного, власне, нічого, зауважимо лише, що мода на старожитності буквально вразила українську владну еліту, починаючи із самого Президента. У їхніх приватних колекціях сьогодні тисячі експонатів, у тому числі унікальних, місце яким у державних музеях. "Жертвою" цієї пошесті, вочевидь, стало й каміння з огорожі діда Поліщука.









ТОП-СТАТЬИ
Номер # 30, 01.08.2007
ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ Замість суду — житловий будинок для еліти? Фронтовий щоденник: Як працюють фронтові шпиталі Фронтовий щоденник: Військовий капелан про свою роботу на війні Олимпиада 2022: новичок в лидерах. Фронтовий щоденник: Як Черкащани живуть на війні Репотажі з фронту Сьогодні в телеефірі Антени-плюс: Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" для мобільних мереж 2G та 3G Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" Чому москалі такі?
Дайджест Вартість проїзду у громадському транспорті малє становити не вище 2,7 грн? Спроба переворота в Україні призначена на 22 лютого? Откровения российского окупанта: почему он убивает украинцев? (відео) В Лугандоні вважають наше сало наркотиком! Экономика РФ летит в пропасть Унікальний вітровий генератор зробив винахідник з Черкащини Народний синоптик прогнозує теплу зиму О Золотой Орде и Киевской Руси, или почему Маркса не издавали в СССР?
Главная | Новости | Статьи | О нас | Выпуск новостей (видео) | Он-лайн трансляция «Антенна-плюс»
bigmir)net TOP 100
©«Антенна», 2009
посетителей: 62 хитов: 560
вчера: 580/19299
время генерации: 0.008368968963623; SQL запросов: 11