Медиагруппа «Антенна»  

Бували гірші часи, та не було підліших

Володимир РОМАНОВ# 4, 31.01.2007

"Маленькі українці" живуть в незалежній і демократичній державі ось уже 15 років, але ніяк не можуть облаштувати пристойне життя. Чому? — По качану, — зазвичай відповідають на це питання ті ж "маленькі українці". Та все ж у чому раціональна складова загадкового "качана"? Де слабка ланка? Кляті москалі? Щось не так з демократією? Або з "великими українцями"?

Кажуть, що революції пожирають своїх дітей. То й нехай! Щоб не кортіло революціонерам. Але революції пожирають і чужих дітей, яких вони не народжували і не плекали. Це — біда.

Всі начебто знають, як обій-шлася "помаранчева революція" з прибічниками протилежного табору. Люстрації зазнали 18 тисяч "гугенотів". Серед них були чиновники різних рангів, але були й професіонали високого рівня у різних сферах громадського життя. Що трапилося з ними після того, як ота "революція" сконала, а всі її жадібні діти, живі й здорові, з'юрмилися навколо столу, поставленого й накритого не ними? Ймовірно, інакодумців, відповідно до історичної традиції, з часом реабілітують — тобто, після того, як вони підуть на той світ. Але ж це — живі люди! Повні енергії і бажання реалізувати себе в житті і, таким чином, прислужитися Батьківщині. Дехто з них являє собою скарб нації. Куди ж вона дивиться, Українська держава XXI століття, дозволяючи лже-месіям розтринькувати її скарби? На жаль, в нікуди. Або — зовсім і не-має ніякої Української держави.

Для того, щоб зробити з людини фахівця високої проби, необхідні сильний характер і чималий життєвий досвід. На все про все йде років сорок. Майже півсторіччя.

Нинішня Україна шалено марнотратна — розкидається півсторіччями.

Нікуди їй від сьогодення не подітися — від десятків тисяч покалічених життів, розгромлених, принижених і ображених задля науки тим, хто бажає думати по-своєму.

Один з таких принижених, розчавлених, викинутих на звалище як непотріб — ректор Черкаського національного уні-верситету (ЧНУ) Анатолій Кузьмінський, до речі, доктор педагогічних наук, дійсний член міжнародної слов'янської Академії освіти ім. Я. Коменського, заслужений працівник народної освіти України.

Як "революція" нагнала йому холоду, я спостерігав своїми очима.

"Любі друзі" Віктора Ющенка розтоптали його, як інакодумця, а соратники Віктора Януковича "забули", що він був довіреною особою їхнього кандидата в президенти. Його біда в тому, що служив він не у наймах, а за власним розумінням, як і належить інакодумцеві.

Якось, років п'ять тому, я запитав у Кузьмінського:

— Раніше студенти вивчали науковий комунізм. Чим зараз заміщено цей предмет у нав-чальному процесі?

— Нічим, — відповів ректор. — З одного боку, це добре, що ми позбавилися утопічного погляду на історію і майбутнє. Але нішу, яка залишилася після марксизму, потрібно заповнювати духовними скарбами, накопиченими історією. Стара па-терналістська модель суспіль-ства — жовтеня, піонер, комсомолець — зруйнована. Це звільнило молодь від ідеологіч-ного преса, але звільнило й державу від турботи про молодь. Нам тільки здається, що діти зайняті дитячими думками, іграми. Вони вкрай чутливі до неблагополуччя в суспільстві, легко підкоряються злій волі й ламаються дуже легко. Сьогодні ситуація з молоддю вкрай тривожна. Суспільство і кожний з нас на своїх місцях повинні зробити надзусилля, щоб врятувати молоде покоління.

Ця розмова з ректором відбулася в 2001 році.

2004 рік підтвердив тривожні пророцтва Анатолія Кузьмінського. Одинаки робили надзусилля, шоб врятувати молодь. Трапилося гірше. Університетські діти потрапили до рук спритних інтерпретаторів захід-них політтехнологій. Зараз ці пани пішли в тінь. Обдурені революційною фразою студенти схаменулися. Деякі каються. Але чорна справа зроблена. І нікому відповісти за падіння "дітей", що зрадили ректора, який працював для будівництва університету не за страх, а за совість; нікому відповісти за його моральне вбивство.

Анатолій Кузьмінський прийшов в університет з облдержадміністрації. Свідомо залишив "теплий" чиновний пост заступника губернатора. Мабуть, доля вела його саме на останню — головну — сцену його життя, щоб він зміг реалізуватися, виразити себе до дна, вкласти в університет багаторічний досвід взаємин з людьми, життєву мудрість і — чого гріха таїти — накопичені впродовж "епохи комунізму" адміністративні зв'язки й важелі, такі необхідні у справі практичного становлення закладу. Черкасам дуже поталанило, коли Кузьмінський вирішив віддати залишок активного життя реальній благородній справі. У нім з'єдналися освіта педагога, досвід адміністратора і селянська жилка господаря. Він так і підійшов до справи реформування й розвитку університету та учбового процесу в ньому — як господар. Він самостверджувався у такий спосіб. Хотів піти з цього світу із усвідомленням недаремно прожитого життя. Перелік усього, що він зробив як ректор для університету, не вмістити у газетній статті. Достатньо сказати, що під керівництвом Анатолія Кузьмінського за п'ять років звичайний педагогічний інститут отримав статус Національного університету й увійшов до десятки найпрестижніших вищих навчальних закладів України.

Пішовши на університет із влади, Кузьмінський зробив крок неординарний і ризикований. Зазвичай ризик виправдовує себе.

Але не цього разу.

Хроніка "помаранчевої" мітли

До 2004 року рейтинг Анатолія Кузьмінського в Черкасах був непохитно високий. Саме тому, очевидно, команда Януковича запропонувала йому стати довіреною особою свого кандидата. Зрозуміло, що згода Кузьмінського викликала гнів і обурення "помаранчевих".

Зокрема, і деяких працівників університету, які давно чекали нагоди ухопити керівні посади. Чи міг ректор передбачити, що його, самодостатнього і свідомого своєї ціни, перемелють безжальні колеса імпортної політтехнології?

Під час президентських перегонів 2004 року група викладачів університету позиціонувала себе як екстремальних прихильників Віктора Ющенка. У проющенків-ських колах вони подавали університет як центр опозиції на Черкащині. Кузьмінський же сумлінно виконував обов'язки довіреної особи Віктора Януковича, як все, за що брався. Про це свідчить найбільша кількість на його окрузі голосів, відданих за В. Ф Януковича. І на неодноразові пропозиції представників ющенківського виборчого штабу вдатися до симуляції, тобто лише імітувати виконання обов'язків довіреної особи Януковича, відповідав відмовою, вважаючи подібні дії непорядними й підлими, бо негідні вчинки і будь-яка підлота завжди викликали у нього відразу.

Тим часом на університет "наїжджали" посланці від різних політичних сил — драчі, зайці, малайці, — вимагаючи зустрічей зі студентами. Аби агітнути. Особливо тисли гінці від Миколи Томенка, загрожуючи розправою всім, хто їм заважає. Кузьмінський же твердо дотримувався законодавства, що захищає студентів від лютих апологетів тих або інших політичних сил. Приїжджав в університет і сам Томенко, але і йому, записному популісту та демагогу, Кузьмінський вказав на двері. І Томенко цього не забув.

Як довірена особа Януковича Кузьмінський публічно заявляв, що при всій його повазі до інших кандидатів, найбільш відповідною кандидатурою на пост президента України він вважає Віктора Януковича, але кожен студент і працівник університету є абсолютно вільним у своєму виборі.

Погляди Кузьмінського, зрозуміло, не подобалися "помаранчевій" опозиції в університеті, і найбільш запеклі прихильники "месії" ще задовго до виборів почали "копати". Вони озброїли одного зі студентів відео-камерою, і він зняв виступ Кузьмінського перед виборцями. Нічого, що порушує закон про вибори, в цьому виступі не було, і тоді "помаранчеві" технологи пішли на відверту фальсифікацію — вмонтували у запис кримінал проти Кузьмінського, а тоді прокрутили на "п'ятому" каналі і розмістили в Інтернеті.

Кілька днів потому до кабінету ректора з'явилися троє викладачів з "помаранчевих" — В. Полі-щук, Ю. Масненко і В.Пахаренко — з ультиматумом: "Здійснилася революція, необхідні зміни, і ми вимагаємо звільнити деяких працівників університету. До вас претензій не маємо, але матимемо, якщо ви цього не зробите". Само собою зрозуміло, що посади, які звільняться, мали зайняти саме вони, оті троє, що завзято трудилися, втягуючи студентство в "революційні акції" — "працювали" і в аудиторіях, і в коридорах університету, зневажаючи статтю №8 "Закону про вищу освіту", яка стверджує, що "залучення студентів до політичних акцій і релігійних заходів під час учбово-виховного процесу не допускається".

Кузьмінський роз'яснив цим шукачам посад, що для звільнення згаданих ними працівників немає підстав. Діставши категоричну відмову і второпавши, що напрацьоване слу-жінням "помаранчевим" шефам їм не світить, "революціонери" підключили до своєї "благородної" справи "важку артилерію" — Кузьмінського запросив "на килим" новоспечений губернатор Черкащини Олександр Черевко. Він "заспівав" ректорові крутішу арію: "Здійснилася революція, необхідні зміни — пишіть заяву на звільнення". Кузьмінський, проте, заперечив, що не бачить для цього причин, — трудився, мовляв, завжди сумлінно, залишив на пройденому життєвому шляху чимало доробок і в освіті, і в культурі, де б не працював — у Черкасах, Чигирині, Умані чи Шевченківських місцях; та й університет не пасе задніх, і працівники не ремствують, за винятком кількох кар'єристів. Якщо, мовляв, я в чомусь винен, то звільняйте за статтею Трудового кодексу.

Губернатор Олександр Черевко, недавній керівник виборчого штабу Віктора Ющенка в Черкаській області, навряд чи міг погодитися з доводами Кузьмінського. Оскільки — "революційна доцільність"!

Сам губернатор зробив ще кілька спроб примусити Кузь-мінського відмовитися від університету. Чи розумів він, чого вимагає? Навряд. Як чиновник, що все життя мав справу з фінансами, а не з людьми, він не уявляв, що означає для Кузьмінського університет, відроджений його зусиллями.

Одного дня в лютому 2005 року губернатор приїхав до лікарні, де Кузьмінський намагався отямитися від стресів. Черевко викликав Кузьмінського з палати інтенсивної терапії (з-під крапельниці) до кабінету головлікаря і впродовж години лякав та погрожував. Кузьмін-ський устояв.

16 лютого 2005 року громадська компанія (ГК) "Пора" озвучила на прес-конференції в Києві проект оновлення державної влади під назвою "Чорні списки". Сезон полювання на відьом відкрився.

21 лютого в офісі Черкаської обласної організації УНП відбулася прес-конференція місцевих "мисливців на відьом" — секретаря черкаського обкому УНП Леоніда Даценка і його (на той час) заступника Віталія Коваля. Журналісти почули про благі наміри "революціонерів" провести "зачистку" Черкас від неблагонадійних. Особливо завзятим у справі викидання за борт інакодумців виявився Віталій Коваль, тоді ще й керівник черкаської "Студентської хвилі". Особливо неблагонадійним інакодумцем було об’явлено ректора ЧНУ.

Жадаючі високих крісел із захопленням відгукнулися на заклик черкаської "Пори" і в єдиному пориві взялися за "революційну чистку" — виселення начальників з кабінетів і власне туди вселення. Один з головних ударів прийшовся по Анатолію Кузьмінському. "Нагорі" повалити його прагнув Н.Томенко, якому кортіло помститися, на місці, в Черкасах, — губернатор Черевко. Основним виконавцем цього задуму був згаданий Віталій Коваль.

Почалася активна "робота" обладміністрації з Ученою радою університету, але ця "шляхетна" справа закінчилася провалом для "помаранчевих", оскільки більше 90% членів ради висловилися за довіру ректорові. Аніскілечки не присоромлені "революціонери", розуміючи, що законних шляхів для звільнення ректора немає, припрягли до справи активістів "Пори" — керівника "Студентської хвилі" Віталія Коваля, депутата міськради Павла Карася та інших. Ці керманичі організували двадцятьох сп'янілих "революційною" романтикою студентів і 24 лютого поклали їх у холі університету — "голодувати".

Проти "голодовки", організованої "Порою", виступили сотні студентів і викладачів ЧНУ, вони збирали підписи на захист ректора, їздили до Києва і навіть спробували прорватися до Віктора Ющенка. Даремні зусилля. У Черкасах справу не спускав з ока Олександр Черевко, у Києві — Микола Томенко.

Кількома днями раніше Анатолія Кузьмінського, з подачі губернатора, викликали до прокуратури і також запропонували писати заяву, натякаючи на можливість відкриття кримінальної справи. Почалися системні перевірки і допити.

Того ж дня, коли "Пора" поклала студентів "голодувати", Кузьмінського черговий раз викликали в прокуратуру і попередили — якщо до 16.00 він не напише заяви, проти нього буде порушено кримінальну справу.

Кузьмінський знав, що провини за ним немає, але знав і систему. Досвід колишньої роботи в адміністрації говорив йому, що провину вишукають — за принципом: було б кого садити, а стаття знайдеться. Окрім того, напередодні Президент публічно порадив "неблагонадійним" ректорам самим піти з посад, оскільки, мовляв, він не хотів би бачити їх на лаві підсудних. Він не пояснив, за що, власне, належить судити ректорів. Брудна справа одержала височайше благословення. Про презумпцію невинуватості "революційний" Президент, очевидно, не знав, хоч і підвищував кваліфікацію в американських друзів, де це поняття у великій шані.

Сюрреалізм сучасності

Коло замкнулося. Виявилось, що прокуратура готова звинуватити довірену особу кандидата в президенти за добросовісне виконання покладених на нього обов'язків, і сам президент дав відмашку на політичну розправу.

Кузьмінський не взяв до уваги ультиматуму прокуратури. Мабуть, махнув би рукою і на за-грозу нар або цвинтаря. Але він не міг спокійно сидіти в кабінеті, знаючи, що в холі "голодують" його студенти. Він розумів, що ця картинна акція — то вже традиційне використання молоді "революційними демократами" у своїх власних цілях, що не мають нічого спільного ні з революцією, ні з високими гаслами. Знав він і те, що "голодуючих" годують — в туалетах. Але ЗМІ масовано представляли цю підлу виставу, поставлену за технологією Джина Шарпа, професора Массачусетського університету США, знаменитого "делателя" бананових революцій, як прояв праведного студентського гніву.

І Кузьмінський написав заяву. Пішов — за власним бажанням президента Ющенка, губернатора Черевка, Томенка і "Пори", що прислужувала усім переліченим.

Мати Кузьмінського не ви-тримала наруги над сином — померла 12 березня 2005 року.

Після звільнення Кузьмінського в університеті провели вибори нового ректора. Ця процедура завершилася тим, що всупереч волі більшості до кабінету ректора увійшов новий господар, цілком очікуваний, — В. Поліщук, що свого часу талановито унюхав попутний "помаранчевий" вітер. Поліщук був негайно затверджений Мініс-терством освіти і науки, і знову ж таки всупереч волі колективу призначив на керівні посади своїх людей.

Здавалося, вони всі збожеволіли

Олександр Черевко, губернатор Черкащини, приголомшив мене завзятістю у вигнанні Кузьмінського. Ймовірно, його "пресував" кум, Віктор Ющенко. Але ще несамовитішим ревнителем нової "віри" був Микола Томенко. Я назвав це ім'я не випадково. Віктор Ющенко виконував і виконує роль оракула, що поглядає на грішне своє стадо з горніх висот; він грає святого, батька-государя, миротворця. Роль Робесп'єра він віддав Миколі Томенку, і той, роздуваючись від пихи, на всіх телеканалах мало не щодня погрожував "ворогам народу" з "чорних списків" кримі-нальними справами.

І, нарешті, головний герой другого плану — нинішній ректор ЧНУ Поліщук. Про його діяння на нових теренах добре інформовані і Міністр освіти Станіслав Николаєнко, і Прем'єр-міністр Віктор Янукович або, принаймні, його люди, до яких йдуть та йдуть листи, підписані професорами і викладачами ЧНУ, що мислять інак-ше, аніж Поліщук. За час свого недовгого правління новоспечений ректор встиг виявити елементарну некомпетентність у плануванні учбового навантаження і спіймався на підробці протоколів Ученої ради щодо призначення нових проректорів. Він не цурається кумівської кадрової політики, підозрюється у корупції, одноосібно представляє до нагород своїх наближених, кулуарно призначає надбавки до зарплат (він доклав чималих зусиль, аби зняти надбавки до зарплат незадоволеним його правлінням викладачам і встановити по-двоєні зарплати собі і своїм людям з цікавим формулюванням: "За високі досягнення"); при ньому без сліду зникли 600 тисяч гривень спонсорської допомоги. Це лише обмежений — за браком газетної площі — перелік "витівок" нового ректора.

На кваліфіковану думку професорів і викладачів ЧНУ, Полі-щук не відповідає посаді ні за людськими, ні за професійними якостями, не користується визнанням абсолютної більшості викладачів і студентів, грубо ображає науковців високої кваліфікації, не зважає на думку Вченої ради і колективу. По суті, він поводиться, як боярин у власній вотчині.

Нинішній Черкаський національний університет упевнено скочується із завойованих при Кузьмінському висот униз. Колектив розколовся, учбовий процес розбалансовано, господарство і фінанси в жалюгідному стані. Стрімко падає імідж учбового закладу в Черкасах. У недавно опублікованому газетою "Освіта України" рейтингу ЧНУ посідає останнє місце. Ще рік-другий панування "революційно доцільного" ректора — і Черкаси замість національного університету матимуть педучилище зразка 20-х років минулого століття.

Провідні вчені ЧНУ неодноразово зверталися у владні органи з вимогою звільнити університет від сурогатного ректора і повернути усуненого внаслідок політичної розправи законного керівника (Анатолія Кузьмінського колектив університету свого часу обрав одноголосно). Та ці вимоги не знаходять розуміння в Міністерстві освіти і в облдерж-адміністрації. Виявляється, послуги Поліщука губернаторові і "помаранчевій справі" в недалекому минулому дорожчі за інтереси народної освіти.

10 жовтня 2006 року до Прем'єр-міністра з депутатським запитом у справі Кузьмінського звернулися народні депутати Г. Гармаш, А. Малиновський, В. Сівкович і М. Садовий. У запиті нардепи ще раз змалювали критичну ситуацію в ЧНУ і просили Прем'єра дати доручення Міністерству освіти провести службове розслідування за згаданими фактами розправи над Кузьмінським і за всіма діяннями Поліщука, щоб у разі виявлення порушень закону розглянути питання щодо заміни керівництва університету.

Ніякої відповіді народні депутати не отримали. Можна зрозуміти Міністерство освіти — Поліщук оточив міністра теплом і турботою. Але важко зрозуміти Прем'єра.

Перед завісою

Хрестоматійні приклади шельмування людей за часів колишніх революцій відомі.

Але яка безліч громадян України зовсім недавно, на наших очах, піддалася шельмуванню, гонінню, знущанню, судовому переслідуванню, шантажу і залякуванню — навіть не стільки за те, що мали свою думку, скільки задля того, щоб звільнити місце для учасників "помаранчевого" перевороту! Скільки людиноподібної сарани, уміло використавши ситуацію, прийшло до влади на всіх рівнях і в усіх сферах суспільного життя!

Чому немає жодних рухів щодо реабілітації жертв "помаранчевої" зарази? Чи не тому, що самі жертви, навчені гірким досвідом, мовчать, побоюючись ще крутішої розправи? Мовчать і багатотисячні свідки диких розправ "мисливців на відьом" — з тієї ж, можливо, причини. Принишкли, зачаїлися й томенки з "любими друзями" та безпосередні виконавці на місцях. Неначе й не було несамовитих "революціонерів". Але мовчать і "біло-блакитні", яким нині — при владі — сам Бог, здавалося б, велів подати голос.

Душа, яку Кузьмінський вклав в університет, відокремлена від тіла. Держава ж втратила талановитого освітянина з багатющим досвідом, накопиченим за довгі роки.

Анатолій Кузьмінський не вмер. Не запив, закрившись у своєму приміському будинку. Він — людина сильного характеру — намагається встояти: працює над своєю педагогічною спадщиною.

Але куди ж дивиться Президент і його друзі, з мінорним пафосом згадуючи минулий фізичний геноцид українського народу? Мимоволі напрошується думка, що вони абсолютно чужі інтересам України, схожі на окупантів, які роблять все можливе, аби довести до фіналу новий — духовний — геноцид власного народу.

"Поводься з іншими так, як ти хочеш, щоб поводилися з тобою". Так сказано у Писанні. Дивно, якщо не сказати гірше, спостерігати й гробове мовчання команди Віктора Януковича стосовно людей, яких розчавило "помаранчеве" колесо.









ТОП-СТАТЬИ
Номер # 4, 31.01.2007
ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ Замість суду — житловий будинок для еліти? Фронтовий щоденник: Як працюють фронтові шпиталі Фронтовий щоденник: Військовий капелан про свою роботу на війні Олимпиада 2022: новичок в лидерах. Фронтовий щоденник: Як Черкащани живуть на війні Репотажі з фронту Сьогодні в телеефірі Антени-плюс: Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" для мобільних мереж 2G та 3G Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" Чому москалі такі?
Дайджест Вартість проїзду у громадському транспорті малє становити не вище 2,7 грн? Спроба переворота в Україні призначена на 22 лютого? Откровения российского окупанта: почему он убивает украинцев? (відео) В Лугандоні вважають наше сало наркотиком! Экономика РФ летит в пропасть Унікальний вітровий генератор зробив винахідник з Черкащини Народний синоптик прогнозує теплу зиму О Золотой Орде и Киевской Руси, или почему Маркса не издавали в СССР?
Главная | Новости | Статьи | О нас | Выпуск новостей (видео) | Он-лайн трансляция «Антенна-плюс»
bigmir)net TOP 100
©«Антенна», 2009
посетителей: 281 хитов: 6985
вчера: 780/26432
время генерации: 0.27126407623291; SQL запросов: 11