Медиагруппа «Антенна»  

Архіви розповідають

Юрій ДУЧЕНКО# 5, 08.02.2006

Усі архіви однакові й кожен своєрідний. Жовте світло лампочок не досягає усіх кутків кімнати, в якій розміщено великі стелажі з чималенькими теками. Стоячи посередині кімнати, бачиш тільки нескінченні ряди отих стелажів і безліч тек з документами, в яких закарбовані людські долі, епізоди війни, значущі події нашої з вами історії.

На першому аркуші у кожній теці незмінний штамп: «Зберігати вічно». І виникає питання: чому треба ховати ці матеріали в архівах? Що таїться у тих паперах?

Відкриваючи сьогодні архіви УМВС України в Черкаській області, багато матеріалів треба переосмислити, щоб, зробивши висновки з минулого, не допустити його повторення для нащадків.

Тридцяті роки минулого сторіччя — період, трагічний для України, — став нині об’єктом вивчення багатьох істориків. Те, що зберігалося до цього часу в архівах УМВС, ніколи ще не оприлюднювалося ні в офіційній хроніці, ні в спеціальній літературі.

Колективізація і наступна примусова висилка (депортація) активної частини селянства стала завданням органів НКВС, до складу яких в той час входила і міліція.

У більшості вивчених мною тогочасних кримінальних справ, які розглядалися «трійками», фігурантами були ті, хто вже мав судимість, але те, як проводились ці судилища, викликає дійсно жахливі почуття. Стаття 170 Кримінального Кодексу Української РСР 1936 року увібрала в себе ті настанови, які містилися в постановах ВУЦВК від 6.12.1922 року та Центрального Виконавчого комітету СРСР від 20.03.1924 року. Настанови ці були досить простими: визнання особи соціально небезпечною та висилка її за межі країни, в місця «не такі віддалені», тобто на північ, де таких «перевиховували» за допомогою лома чи кайла та клали іноді замість шпал під рейки. Це був накатаний системою процес.

Я перечитав багато справ, розглянутих «трійками» по цій статті, і можу засвідчити: у переважній більшості слідство зводилось до збирання чуток, фактів розмов про товариша Сталіна та намагання «натягнути» справу на контрреволюційну змову.

Дуже типовою з цієї точки зору є справа Лисуна Феодосія Єфимовича із села Москаленки на той час Іркліївського району. Справа, заведена в серпні 1937 року, була, мабуть, взірцем роботи міліції того часу.

Адже перший лист справи — це одразу постанова про обрання запобіжного заходу щодо Лисуна: тримання його під арештом у черкаській тюрмі. Невже ця людина могла чимось зашкодити слідству? У постанові начальника районного відділу НКВС селища Іракліїв молодшого лейтенанта міліції Лазорчука зазначалось, що Лисун на протязі революційного часу займався спекуляцією — перепродував скотину, у 1934 році був засуджений за таємний помел збіжжя на ручному млині (!) строком на 1 рік.

І тут виникає просте питання: чи багато міг намолоти на ручних жорнах, що дійшли до нас із кам’яного віку, той нещасний селянин? А коли й змолов дещицю сусідам, то хіба заслуговує на кримінальне покарання з боку держави? Сама тогочасна система правоохоронних органів була націлена не на охорону прав, а на знищення тих людей, котрі могли чинити бодай найменший опір державній пропаганді та насильницькій колективізації. А якщо людина ще раз потрапляла у безжальні лабети «правосуддя», їй знову ставили за провину те, за що вона вже відбула покарання.

Зі справи 1937 року: Марченко Іван Лазарович, мешканець села Митлашівка Драбівського району, засуджений за тією ж 170-ю статтею. За довідкою Драбівського районного суду, попередньої судимості не мав, але начальник Драбівського районного відділу НКВС Григо чомусь зазначає в обвинувальній постанові, що Марченко уже був засуджений. Це й послужило підставою для вироку «трійки».

Справа 1938 року стосовно Кадука Івана Романовича із села Гельмязів, яку вів начальник РВМ Гельмязівського району сержант міліції Ракович. Вина цієї людини полягала лише в тому, що до революції Кадук мав 10 гектарів землі та дві господарчі споруди на своєму дворі. У 1933 році при черговій хвилі розкуркулення його виключили з колгоспу. Тоді Кадук поїхав на заробітки і до 1937 року працював, але і це стало підгрунтям для звинувачень: в обвинувальній постанові йому ставили за провину «зв’язки з кримінальним елементом». Виписка з протоколу засідання «трійки» УНКВС по Полтавській області, яка знаходиться у справі: «... Постановили: Кадука Івана Романовича як злодія-кулака, який займається розкраданням колгоспного майна, заключити у виправно-трудовий табір строком на п’ять років».

Треба відмітити ще одну особливість цих справ — агентурні повідомлення, якими вони рясніють. Багато дослідників цього періоду відзначали, що донос у ті часи був основною формою дізнання, а доказова база «вибивалася» вже після затримання у тюрмі. Для прикладу наведу кримінальну справу 1937 року відносно мешканця села Михайлівка Драбівського району Буки Кузьми Лаврентійовича. Справа починається агентурними повідомленнями інформатора на прізвисько «Задой». Одне з них наведу повністю і мовою оригіналу, аби читач міг пересвідчитись, із чого саме починали переслідування небажаних осіб тогочасні репресивні органи.

«Доношу, что в селе Михайловка проживают братья Бука Василий и Бука Кузьма, выходцы из кулацкой семьи, отец которых был раскулачен и выслан на Север, имущество репрессировано. Братья судились ранее, после отбытия наказания нигде не работают и неизвестно за что живут, соседи на них часто обижаются, что у них на огороде капусту воруют, а также замечены в краже колхозных продуктов из колхоза. Хлеба свого они не имеют и режут колоски с колхозных полей. Проводят также антисоветскую агитацию, высказываясь среди колхозников: «Видишь как живется, и в колхозах живете, а с мешочками на базар ходите по хлеб и муку, нас раскулачили, имущества никакого не имеем, а вы колхозники живете на равне с нами». Сказанное могут подтвердить Строшко Нечипор, Тронюк Сергей, Баштан Конон».

Одразу зазначу, що саме ці доноси лягли в основу обвинувального висновку «трійки». Обгрунтовувати чи спростовувати їх ніхто й не збирався, бо ніякого слідства по справі не було. А був бездушний механічний «конвеєр», коли слідство як таке зводилося до мінімуму і полягало лише у збиранні паперів, та ще й у найстисліші терміни. Доказом може служити справа того ж Буки: він був затриманий 30 серпня 1937 року, обвинувальний висновок складений 8 вересня, а вже 21 жовтня того ж року він був засуджений до відбуття покарання.

Отож, місяць-півтора від арешту до вирока. Та й про який глибокий і всебічний розгляд подібних справ може йти мова, коли кожна з них уміщалася на 30–40 аркушах, не більше.

Хай пам’ятають про це прихильники «сильної руки», які галасують, що для наведення порядку в Україні потрібен новий Сталін. Ми досить швидко звикли до можливості розмовляти вільно і не хвилюватись за сказане. І це дійсно досягнення демократії, бо якщо в основі державотворення не лежить принцип верховенства прав людини, весь процес в кінцевому рахунку зводиться до авторитаризму, стає містерією, яку творять люди при владі.

Я не можу сказати, що в той час у міліції працювали тільки злодії, сенсом життя яких було переслідування всіх і вся. Це не так. Єдиною причиною таких трагедій, як голодомор, колективізація, насильницька депортація, була ідея примусового впровадження щастя для всіх, яка виникла в голові тирана й яку підтримали можновладці. За таких умов правоохоронні органи, які б люди не входили до їх лав, неминуче перетворюються на каральну машину.

Міліція сучасної України потребує змін, направлених на дотримання європейських стандартів у захисті прав людини, аби не допустити повторення минулого. Наостанку наведу уривки з листа в’язня одного із таборів Архангельської області Якова Бегейди, написаного ним до Верховної Ради УРСР у 1939 році: «...Я поспорил со своим соседом про то что бы он работал в колхозе и не уезжал никуда, а это услышал председатель сельсовета и сообщил участковому... На седьмые сутки моего задержания без санкции прокурора, я был переведен в Черкасскую тюрьму, где мне потом без суда объявили что я осужден на пять лет, за то что не имею постоянного места жительства и паспорта, хотя эти документы были у моей жены в Каменском районе... Сейчас отбываю срок честно и прошу пересмотреть мое дело». Цього листа без жодної помітки було вкинуто до теки з кримінальною справою бідолахи...









ТОП-СТАТЬИ
Номер # 5, 08.02.2006
ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ Замість суду — житловий будинок для еліти? Фронтовий щоденник: Як працюють фронтові шпиталі Фронтовий щоденник: Військовий капелан про свою роботу на війні Олимпиада 2022: новичок в лидерах. Фронтовий щоденник: Як Черкащани живуть на війні Репотажі з фронту Сьогодні в телеефірі Антени-плюс: Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" для мобільних мереж 2G та 3G Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" Чому москалі такі?
Дайджест Вартість проїзду у громадському транспорті малє становити не вище 2,7 грн? Спроба переворота в Україні призначена на 22 лютого? Откровения российского окупанта: почему он убивает украинцев? (відео) В Лугандоні вважають наше сало наркотиком! Экономика РФ летит в пропасть Унікальний вітровий генератор зробив винахідник з Черкащини Народний синоптик прогнозує теплу зиму О Золотой Орде и Киевской Руси, или почему Маркса не издавали в СССР?
Главная | Новости | Статьи | О нас | Выпуск новостей (видео) | Он-лайн трансляция «Антенна-плюс»
bigmir)net TOP 100
©«Антенна», 2009
посетителей: 640 хитов: 27392
вчера: 723/26554
время генерации: 0.0084140300750732; SQL запросов: 11