Медиагруппа «Антенна»  

В Європу з чужим салом?

Василь ЧЕРЕДНИЧЕНКО, кандидат економічних наук# 42, 26.10.2005

Пригадуєте анекдот? Українець перетинає державний кордон. На митниці його питають:
— Наркотики є?
— Так, — відповідає чоловік і відкриває торбу.
— Це ж сало, — здивовано каже митник.
— Це для вас — сало, а для мене — наркотик.

Чи в країнах ближнього зарубіжжя, чи далекого — бувало скажеш, що з України, зразу ж у відповідь: «а, сало?». Це була наша візитна картка. Хіба можна уявити, щоб на рибалці, чи просто сіли з друзями випити по чарці, а не було сала?! Навіть мусульмани, яким релігія забороняє їсти свинину, часом беруть гріх на душу і не відмовляються скуштувати нашого «наркотика». Немає потреби доводити поживність, калорійність й інші корисні властивості сала.

Правда, дослідники не сталі у своїх висновках — коли сала багато, авторитети доводять важливість його споживання, а коли мало — переконують, що сало не всім корисне і навіть шкідливе. А щоб висновки були незаперечними, посилаються на Захід: мовляв, там давно це зрозуміли і відмовилися від «нездорового продукту». Проте шведські дослідники упевнилися, що після вживання сала досліджувані ставали енергійнішими, швидше виконували роботу ніж тоді, коли мали раціон, насичений вуглеводами.

У кожної нації свої кулінарні традиції, але щодо шкоди сала — то брехня. Воно містить так звану арахіданову кислоту, яка є однією з незамінних кислот, котрі беруть участь у будівництві клітин організму. Як показали останні дослідження, сало, всупереч твердженню деяких «знавців», корисне і здоровій, і не дуже здоровій людині. Інша річ, що у споживанні його, як і будь-якої іншої їжі, треба знати міру.

Як не прикро, але треба визнати, що сьогоднішня ситуація не на користь салу. У 70-х роках, після проведення спеціалізації і концентрації, галузь була прибутковою, рентабельність сягала 50%, була чітка система ведення свинарства. На Черкащині, наприклад, діяли 15 господарств по вирощуванню та відгодівлі свиней, 20 племінних ферм, які вирощували молодняк, 2 племінні заводи — «Велика Бурімка» та «Старий Коврай». У Піщаній працював нововведений 3-порідний гібридний центр. На обласній дослідній станції і в селі Балаклея Смілянського району проводилася контрольна відгодівля свиней за якістю сала, м’яса та оплатою корму.

Маяком високоефективного ведення свинарства був колгосп імені Жданова у Шполянському районі, який щорічно відгодовував і продавав близько 10 тисяч свиней. У господарстві побудували типові приміщення, кормоцех, заасфальтували територію, технізували роздачу кормів, прибирання гною. Все це давало змогу одному працівникові обслуговувати понад п’ятсот тварин. На центнер приросту витрачалося 2,7 людино-дня. Заробітна плата в структурі собівартості займала менше 14 відсотків.

Досить ефективним виявилося об’єднання відгодівельного комплексу із сусідніми господарствами сіл Лозуватка та Терешки, які були постачальниками молодняку на відгодівлю. Взаємовідносини між відгодівельним та репродукторними господарствами здійснювалися на основі договору, де передбачався термін поставки молодняка та ціни. Як будь-якій новій справі, так і цій зарадили талановиті, ініціативні керівники — Борис Семенович Шемет, Михайло Михайлович Борозняк та багато інших. Їх імена знані далеко за межами Черкащини.

Та у когось вистачило «розуму» розвалити відпрацьовану систему виробництва свинини, якої область продавала близько 40 тисяч тонн. Бо ж хіба може бути велика ефективність, якщо сьогодні будувати кормоцех для кожної свині? І сало зникає зі столу українця! У моєї сестри, яка живе у селі, зять Сашко допомагає односельцям орати городи, сіяти, перевозити збіжжя. Так він розповідає, що вже зараз швидше пригостять купленою ковбасою, ніж наріжуть сала. А ситуація з хлібом приведе до ще гіршого стану. Селяни залишають одне-двоє поросят, а решту збувають, керуючись мудрістю народною: «Дурне сало без хліба».

Ось чому повідомлення, яке заполонило шпальти усіх газет, що губернатор Черкащини Олександр Черевко у складі урядової делегації вчився у датчан вирощувати сало, сприйняте громадськістю неоднозначно. Подумалось: а чого він поїхав, адже він не свиновод? Журналістам губернатор повідомив: «У Данії ставлення до свиней краще, ніж у нас до людей». Треба було їхати аж до Данії, щоб до такого дійти! А по-друге, як же після такої оцінки можна з чужим салом лізти в Європу?

Заступник начальника облсільгоспуправління та продовольства Павло Шевчик налаштований більш «оптимістично». Він бадьоро заявив: якщо, мовляв, знайдемо кошти для закупівлі молодняка, обладнання і технології, то створена на датський зразок ферма дозволить відродити свинарство в області. З такими підлабузницькими економістами ми не лише не відродимо галузь, а втратимо й те, що залишилось. Правда, його дещо виручив голова асоціації фермерів та землевласників Чигиринського району Іван Безпалий, який розмірковує мудріше, ніж чиновник облуправління: «Український фермер не зможе вирощувати свиней за іноземними технологіями, він просто не має на це ні коштів, ні належної державної підтримки. Сьогодні в Польщі виділяється фермерам 750 євро дотації за обробку гектара землі, а у нас лише 34 гривні. Влада багато обіцяє, як на вибори йде, а як у крісло вмоститься, їм усе до спини, не ми ж у Данію їздимо...».

Зрозуміло, поїздка цікава, та й досвід зайвим не буває. Але це за умови, що дома налагоджено виробництво і треба для подальшого зростання шукати додаткові резерви. У Данії проживає 5 мільйонів чоловік, вирощується 25 мільйонів свиней, тоді як в Україні 47 мільйонів населення, а поголів’я свиней всього 7 мільйонів (на Черкащині загалом 369 тисяч свиней, рахуючи тих, що в садибах і в лісах), 176 реформованих господарств не мають і свинячого сліду.

А тому українським високопосадовцям — таким, як міністр і губернатори областей, не треба особливого наказу президента, як це зробив Лукашенко в Білорусії, заборонивши чиновникам закордонні «екскурсії». Треба не шастати по світу, а займатися конкретною чорновою роботою: їхати по селах, виявляти, де щось вдалося зберегти від «реформаторства», визначити господарства, які будуть забезпечувати молодняком, відновлювати роботу племінних та відгодівельних комплексів, а головне — дати молодняк і хліб селянам, і вони все зроблять.

Поїхати, наприклад, у ТОВ «Рось» Корсунь-Шевченківського району і запитати директора Михайла Миколайовича Руденка, який чверть віку очолює колектив і ціною свого здоров’я та недоспаних ночей зберіг господарство: чим йому допомогти, скільки дати кредиту, виділити дотації на генбазі зелені, як у Данії, яку необхідну техніку придбати, аби забезпечив регіон молодняком свиней? Оце і буде наша Стеблівська Данія.

Про необхідність науково-дослідної роботи — виведення нових порід, ліній багатоплідних гібридів — уже й мова не йде. Переконаний, що навіть не всі спеціалісти знають про так званих «корейських» свиней, яких ще називають «китайськими» або просто «монголами». Характерно, що вони зберегли багато ознак диких родичів. Головне те, що вони травоїдні — їм корисні бобові культури, стебла і качани кукурудзи, насіння буряків. Досить плодовиті, в середньому в приплоді 12-18 поросят. Вага дорослих «монголів» 300 кілограмів. Сало дуже смачне, а якщо місяць-два підгодувати їх концентратами, товщина сала досягає 15 сантиметрів. М’ясо вважається делікатесом. Але це окрема тема. Відмовлятися від таких свиней невигідно.

Свинарство — галузь скороспіла. За один рік можна розв’язати м’ясну і сальну проблему України. І тоді вже можна було б їхати у Данію вчитися, як у них ведуть свиней на забій під звуки музики і при пахощах корму, що суттєво відбивається на якості продукції. Або облаштовувати для туристів пивні басейни, як це робиться в Австрії. Організатори цих розваг твердять, що пивні басейни корисні при лікуванні, а ті, хто плаває в них, стверджують, що їм дуже сподобалося пити улюблений напій, черпаючи навколо себе. Але у нас все це стане можливе лише тоді, коли буде відроджена галузь свинарства.

Добре, що в Києві нещодавно відбулося свято сала. Вже, мабуть, необхідно як можна швидше відкрити і Музей сала.

Голландію називають молочною фермою Європи. То чому Україна не може бути сальною фермою Європи?

Тож давайте зробимо все можливе, щоб не лише писати та оспівувати цей чудовий продукт, а й був він у кожного на столі і щоб в Європу ми йшли зі своїм салом.









ТОП-СТАТЬИ
Номер # 42, 26.10.2005
ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ Замість суду — житловий будинок для еліти? Фронтовий щоденник: Як працюють фронтові шпиталі Фронтовий щоденник: Військовий капелан про свою роботу на війні Олимпиада 2022: новичок в лидерах. Фронтовий щоденник: Як Черкащани живуть на війні Репотажі з фронту Сьогодні в телеефірі Антени-плюс: Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" для мобільних мереж 2G та 3G Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" Чому москалі такі?
Дайджест Вартість проїзду у громадському транспорті малє становити не вище 2,7 грн? Спроба переворота в Україні призначена на 22 лютого? Откровения российского окупанта: почему он убивает украинцев? (відео) В Лугандоні вважають наше сало наркотиком! Экономика РФ летит в пропасть Унікальний вітровий генератор зробив винахідник з Черкащини Народний синоптик прогнозує теплу зиму О Золотой Орде и Киевской Руси, или почему Маркса не издавали в СССР?
Главная | Новости | Статьи | О нас | Выпуск новостей (видео) | Он-лайн трансляция «Антенна-плюс»
bigmir)net TOP 100
©«Антенна», 2009
посетителей: 473 хитов: 13442
вчера: 782/39092
время генерации: 0.079052925109863; SQL запросов: 11