Медиагруппа «Антенна»  

Смерть наздогнала його через роки

Любов КАРНАРУК# 15, 20.04.2005

«Щасливий білет витягають раз, іншого — бути не може», — каже про своє подружнє життя дружина Анатолія Галушки, який був ліквідатором на ЧАЕС.

Чорнобиль... Дев’ятнадцять років тому сталася катастрофа , що потрясла весь світ. Чорнобильське лихо зламало сотні тисяч людських доль. Військовослужбовці і цивільні спеціалісти безстрашно боролися з невидимим ворогом, який звався «мирним» атомом, навіть гадки не маючи, що чекає їх у майбутньому. А високі чини наказали медикам не говорити тим, кого посилали на ліквідацію катастрофи, чим загрожує їхньому здоров’ю перебування у зоні. У перші дні в страшному радіаційному пеклі Чорнобиля протягом трьох тижнів був і 25-річний черкаський пожежник Анатолій Галушка. Через сім років він помер, не доживши двох місяців до віку Ісуса Христа.

Молодий офіцер дав підписку про нерозголошення...

Була неділя – 26 квітня 1986 року. Цього дня Анатолій чергував на ярмарку, Алія з півторарічною донькою теж поїхала на свято. Настрій у всіх був піднесений і ніщо не передвіщало біди. А через дві години чоловіка разом з іншими пожежниками ви-кликали по тривозі на загальний збір. Що саме сталося, їм не пояснили.

Офіцерам наказали взяти з дому все необхідне. Правду про те, куди їх направляють, сказали лише у райвідділі. Алія дізналась про Чорнобильську катастрофу з телевізійних новин і здогадалася, куди так терміново поїхав чоловік.

Пізніше Анатолій написав у листі, що пробуде у Чорнобилі більше місяця. Однак їхню групу відправили додому майже на три тижні раніше. Вже роки по тому Алія зрозуміла причину швидкого повернення пожежників – люди отримали значну дозу радіації. Наскільки вона була великою, ніхто не знав, бо тоді не було навіть дозиметрів. Алія каже, що чоловік ніколи не розповідав про Чорнобиль, бо дав підписку про мовчання.

Хоча і її, і Анатолія медики попереджали, що тепер вони не можуть мати дітей, через чотири роки після чорнобильської трагедії Алія завагітніла. Дізнавшись, що у них буде дитина, водночас і хвилювалися, й раділи. Народився син, чоловік назвав його Сергійком. Анатолій обожнював і доньку, і сина, весь свій вільний час проводив із сім’єю. А дружина і діти з нетерпінням чекали його щовечора з роботи. Це була щаслива родина, і то були найкращі роки їхнього життя...

«Ми були створені одне для одного»

До переїзду в Україну Алія жила з батьками в Ташкенті. У Черкасах мешкав дідусь, якого онука бачила лише в шестирічному віці. Коли їй виповнилося 17 років, Алія вирішила поїхати до дідуся, що жив одинаком. Той прикипів до дівчини серцем й умовляв залишитися біля нього, мовляв, кому ж дістанеться його квартира, коли помре.

Тож Алія здалася на дідусеві умовляння, залишилася при ньому, а згодом влаштувалася працювати на завод. Старий чоловік немов у воду дивився, бо через чотири роки його не стало. І дівчина зосталася жити одна у чужому місті...

Якось на вихідні Алія поїхала до маминих родичів у Червону Слободу, що біля Черкас. А ввечері разом із сусідськими дівчатами пішла до клубу і там зустріла свою долю – Анатолія. Хлопець щойно прийшов з армії, тож сільські дівчата із заздрістю дивилися, як він запрошував до танцю Алію. Дівчина припала йому до душі, але того вечора юнак не насмілився провести її додому.

– Протягом двох місяців ми шукали зустрічі. Але, окрім імен, нічого більше не знали одне про одного. А виявилося, що Толя жив на одній вулиці з моїми родичами, – згадує минуле пані Алія.

Потім були щасливі вечори їхніх побачень. Згодом Анатолій влаштувався в одну з черкаських пожежних частин. У юнака були всі дані для цього фаху – і мужність, і сила, і готовність прийти людям на допомогу (можливо, й те, що Анатолій народився у День пожежника — професійне свято вогнеборців за часів Радянського Союзу, теж зіграло свою роль). А кілька місяців по тому він став студентом стаціонарного відділення Ворошиловградського пожежного училища.

Того року Анатолій і Алія не бачились взагалі, але їхнє кохання стало ще міцнішим. І вже наступної осені молоді відсвяткували весілля. Жити стали в однокімнатній квартирі Алії.

Згодом курсант Галушка перевівся на заочне відділення Черкаського пожежного училища і працював у пожежній частині Жашкова. Знову у подружжя були зустрічі й розлуки. Так тривало рік, поки в них не народилася Наталочка. Щоб бути поряд з дружиною і донькою, Анатолій за сприяння керівництва обласної пожежної служби перевівся у Черкаський районний відділ.

Молода сім’я жила дружно. Анатолій обожнював дружину і свою маленьку донечку. Допомагав Алії купати дитину, уночі вставав до неї міняти пелюшки. Алія була за чоловіком, як за кам’яною стіною.

– Ми були настільки схожими, що розуміли, як нам пощастило, що доля звела нас, – розповідає Алія Камільджанівна.

Останні місяці життя

Після повернення з чорнобильської зони Анатолій Галушка продовжував працювати у Черкаському пожежному райвідділі. Щодня йому доводилося проходити не один десяток кілометрів — під його опікою було декілька сіл. Робота подобалась молодому офіцерові ще й тим, що він був родом із цих країв, знав тутешніх людей.

– Але згодом Толя почав приходити з роботи з набряклими ногами, щовечора у нього піднімалась температура. На ранок все минало, ніби нічого й не було, – каже крізь сльози Алія Галушка. – Чоловік звернувся до свого лікаря, а той сказав, що ти ледачий, не хочеш працювати і навіть на аналізи його не направив.

Пані Алія сумно згадує, що Анатолію ставало дедалі гірше. Але він був совісною людиною і не хотів знову йти до того лікаря. Пізніше він місяць лежав у лікарні, але й там нічого не виявили. Згодом, коли вже на ногах чоловіка почала тріскатися шкіра, він був змушений звернутися до того ж лікаря, який раніше прогнав «ледачого» пацієнта.

Наступного дня, ще зранку, Анатолій Галушка пішов дізнатись про результати зданих аналізів. Пані Алія каже, що минуло півдня, а чоловік все ще не повернувся додому. І в її душі зародилося недобре передчуття. Тільки-но донька прийшла зі школи, вона залишила на неї сина і мерщій побігла в полі-клініку.

Лікар пояснив жінці, який діагноз поставив її чоловікові, сказав, що направив його в онкологію, і дорікнув, чого так пізно звернулись по допомогу, мовляв, самі винні... Більше Алія не чула, що казав той нелюд, бо світ їй в очах потьмянів... Потім, прийшовши до тями, жінка кричала: «Як же так? Він же до вас звертався за допомогою, а ви йому не вірили!» На кам’яному обличчі лікаря не було й тіні співчуття до чужого горя...

Від офіцерської поліклініки до онкологічної лікарні метрів з триста. Але ті хвилини, пригадує Алія Камільджанівна, за які вона добігла до лікарні, здалися їй вічністю. Там, в одному з відділень вона знайшла Анатолія. Він уже знав правду про те, що жити йому залишилось кілька місяців. Лікар сказала, що якби Анатолій вчасно звернувся по допомогу і пройшов курс лікування, його життя можна було б врятувати.

Молода жінка не могла повірити, що втрачає чоловіка, не могла змиритися з цим. Коли лікарі сказали, що безсилі, ладна була шукати порятунку у будь-кого, тож і почала їздити до екстрасенсів. Ті цинічно запевняли: «Буде жити» і безсовісно дерли гроші з нещасної...

Через вісім місяців Анатолія Галушки не стало. Страшна хвороба забрала у дружини чоло-віка, а в дітей батька. 9-річна Наталка після смерті батька втратила мову, наслідки шоку почали проходити лише з часом.

Всі ці роки Алію з сином та донькою підтримують друзі, рідні. Для свекрухи невістка завжди була донечкою, і для неї вони найдорожчі люди.

Не залишилися осторонь і черкаські пожежники. Вони допомогли сім’ї офіцера Галушки отримати квартиру, сприяють у вирішенні побутових проблем. Алія Камільджанівна щиро вдячна усім, хто підтримує її, не залишає в біді. Адже лікування важкої хвороби сина (наслідок Чорнобиля) вимагає багато зусиль, та й коштує чимало.

На жаль, минуле не повернути. Мужня жінка Алія Галушка розуміє, що треба жити далі, піднімати на ноги дітей. Часто вечорами вони переглядають фото у сімейному альбомі, ніби повертаються у ті щасливі дні...









ТОП-СТАТЬИ
Номер # 15, 20.04.2005
ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ Замість суду — житловий будинок для еліти? Фронтовий щоденник: Як працюють фронтові шпиталі Фронтовий щоденник: Військовий капелан про свою роботу на війні Олимпиада 2022: новичок в лидерах. Фронтовий щоденник: Як Черкащани живуть на війні Репотажі з фронту Сьогодні в телеефірі Антени-плюс: Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" для мобільних мереж 2G та 3G Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" Чому москалі такі?
Дайджест Вартість проїзду у громадському транспорті малє становити не вище 2,7 грн? Спроба переворота в Україні призначена на 22 лютого? Откровения российского окупанта: почему он убивает украинцев? (відео) В Лугандоні вважають наше сало наркотиком! Экономика РФ летит в пропасть Унікальний вітровий генератор зробив винахідник з Черкащини Народний синоптик прогнозує теплу зиму О Золотой Орде и Киевской Руси, или почему Маркса не издавали в СССР?
Главная | Новости | Статьи | О нас | Выпуск новостей (видео) | Он-лайн трансляция «Антенна-плюс»
bigmir)net TOP 100
©«Антенна», 2009
посетителей: 388 хитов: 10767
вчера: 854/23332
время генерации: 0.07519793510437; SQL запросов: 11