Медиагруппа «Антенна»  

Україна з Кучмою вже 10 років

Іван СІЧОВИК# 27, 14.07.2004

Минулої суботи виповнилося рівно 10 років відтоді, як на самому вершечку української владної драбини вмостився непоказний, рудоволосий чоловічок, якого ще зовсім недавно вітчизняний політичний бомонд не сприймав всерйоз, вважаючи випадковою, прохідною фігурою. Ошелешений поразкою Леонід І, що злетів з трону, ще не натішившись першою роллю, з сумом проказав своїй челяді на прощання: «Це не я програв, програли ми всі». Ці слова колишнього компартійного ідеолога, який притьмом встиг змінити ідеологічні кольори безпосередньо на марші, виявилися пророчими.

А тепер, шановні читачі, пригадаємо, якою була Україна і якими були ми 10 літ тому, що хвилювало нас тоді, якими сподіваннями і надіями жило українське суспільство на зорі незалежності. Набирало обертів безсоромне розграбування всенародного добра, започатковане командою Л.Кравчука, в якій, до речі, було чимало тих, хто сьогодні побивається через відсутність міфічної «національної ідеї». Нас дурили майновими сертифікатами-«ваучерами», обіцяючи, що вже завтра-позавтра ми станемо міні-капіталістами й у наші кишені щедро потечуть дивіденди. Українські громадяни раптом перетворилися на мільйонерів, бо на заміну справжнім грошам прийшли кольорові папірці — купоно-карбованці.

Штатні ідеологи, в основному з числа ідеологічного активу забороненої КПРС, ревно поливали брудом і колишню Батьківщину, і її трагічну історію. Словами «демократія», «тоталітаризм», «загальнолюдські цінності», «свобода слова» й їм подібними гралися, наче морська хвиля камінцями у прибережній смузі. За цією димовою завісою в українське суспільство підступною змією вповзала захід-на псевдокультура, несучи нам чужі моральні цінності і піддаючи осміянню все наше, національне. І діялось те не спорадично чи випадково, а заздалегідь продумано і сплановано.

Ось на цьому фоні і проходили в незалежній Україні другі президентські вибори, до того ж — позачергові. Відчуваючи, що трон під ним захитався, Л.Кравчук пішов на дуже ризикований крок, споді-ваючись на позитивний для себе результат. Справді, в обоймі претендентів на найвищу державну посаду більш-менш помітних і авторитетних у народі постатей тоді не було. А Л.Кучму за реального серйозного супротивника перший президент взагалі не вважав. Але цього разу хитрий партінтриган, вправний майстер закулісних ігор і підкилимової метушні прорахувався, не взявши до уваги велику питому вагу всенародної відрази до його персони.

Хоч Кучма і хизувався тоді своєю перемогою, проте у суспільстві усталилась інша думка — народ голосував не стільки за нього, скільки проти Л.Кравчука, тобто за народною приказкою: «На безриб’ї і рак — риба». Не відали, не думали і не гадали тоді українці, що поміняли «шило на швайку» і що Леонід ІІ заллє їм гарячого смальцю за комір ще більше, ніж перший. До честі черкащан, вони тоді не повірили солодким посулам недавнього «червоного» директора та короткотермінового прем’єра і прокотили його «на вороних». Попереду були трасти, що привласнили народні гроші, створення політичної системи, де партії здебільшого перетворилися на служанок олігархічних кланів, яким, власне, і належать вся влада та багатства країни. За період першого президентства Кучми Україна остаточно сповзла до числа європейських аутсайдерів, опинилася серед таких держав-невдах, як Молдова, Румунія і Албанія, здобула ярлик найбільш корумпованої країни з розвиненою тіньовою економікою, а сам гарант Конституції міцно посів місце у десятці лідерів — душителів свободи слова.

Народ фактично було усунено від участі у вирішенні будь-яких державних справ, що викликало стійку його зневіру до влади взагалі, а поняття «вільні вибори» виявилось цинічно потоптаним, бо їхній результат визначається не кількістю голосів, а сумою грошей, кинутих на підкуп знедолених виборців та брудні виборчі технології. Націонал-демократи, які під час президентських перегонів були на боці Л.Кравчука, невдовзі густо зароїлися у най-ближчому оточенні нового «хазяїна», мабуть, сподіваючись відкусити і свій шмат пирога. І вони не прорахувалися — на самому початку свого президентства Л.Кучма щедро обдаровував їх високими посадами, почесними званнями та різноманітними винагородами. Вони ж ревно віддячували за це — допомагали проштовхнути у новій Конституції майже диктаторські повноваження для свого благодійника, здійснити «оксамитову революцію» по усуненню з посади голови Верховної Ради «лівого» О.Ткаченка. Та згодом загравання Кучми з «демократами» скінчилося і настало їхнє протверезіння — «мавр зробив свою справу, мавр повинен піти». А роль служок перебрали інші кишенькові партії, які і понині стелять перед своїм патроном килимові доріжки.

У 1999 році, коли настав термін чергових президентських виборів, в українському суспільстві маса антикучмівських настроїв була такою великою, що його шанси на перемогу видавалися абсолютно примарними. Один з тодішніх опонентів Л.Кучми — Є.Марчук у книзі «П’ять років української трагедії», зокрема, писав: «Не просто крайня неефективність нинішньої української влади, а її соціальна небезпечність — найгостріша проблема, яку необхідно розв’язувати негайно». От тільки чому після таких кардинальних висновків він увійшов згодом до нової команди Кучми, пішов на службу до цієї «соціально небезпечної влади» і зрадив мільйони своїх прихильників, які щиро вірили у його нібито благородні наміри? Втім, у суспільстві, де зрада, підступ, подвійна мораль, дволикість і продажність стали мало не цінносними категоріями, такий вчинок будь-кого з відомих політиків не є чимось винятковим. Та й загалом схильність до зради, як засвідчує вітчизняна історія, є визначальною рисою багатьох наших братів по племені.

Отже, Кучма переміг і вдруге, хоча та перемога є більше ніж сумнівною. Пригадаймо, як на всю Україну кучмівський клеврет О.Волков, по-блатному склавши пальці віялом, нахабно проголосив: «Пацаны сказали, пацаны сделали!». А сьогодні Кучма ще й закликає учасників президент-ських перегонів до чесної, толерантної боротьби! «Сделали», чи «наделали» вони, відгикується ж усім нам. Більшість черкащан і цього разу виявилися людьми зваженими і мудрими, сказавши Кучмі тверде: «Ні!». А в цілому по Україні він «пролетів» у десяти областях, які потім його прихвосні нарекли «червоним поясом». Цей «пояс» тоді нараховував майже 11 млн. українських громадян, а сьогодні, поза всяким сумнівом, став набагато більшим.

На початку другої президент-ської каденції Л.Кучма заявляв, що під час першої він тільки вчився бути президентом. Надзвичайно дорогу ціну заплатив український народ за оте його учнівство. Без війни, без епідемій чисельність народу України за 10 років кучминого правління скоротилась майже на 4 млн., 7 млн. наших співвітчизників змушені були полишити Батьківщину у пошуках заробітків по далеких світах. Недоступність для більшості людей належного медичного обслуговування, беззахисність перед криміналом і чиновницьким свавіллям, злиденне харчування — ось далеко не всі «здобутки» президента Кучми. Додайте сюди ще вщент зруйноване сільське господарство, повну залежність сільгоспвиробників від здирників-посередників та зажерливих постачальників матеріально-технічних ресурсів і отримаєте зловісну картину нинішнього селянського буття «під патронатом» глави держави.

Розбіжність між словом і ділом, обіцянки-цяцянки, непідкріплені реальними справами, фарисейська підміна понять заради того, щоб чорне видати за біле, — оце і є засади внутрішньої політики Л.Кучми, втім, як і зовнішньої. Даючи народові слово, що жоден український солдат не воюватиме за межами своєї держави, він, не задумуючись, послав наших хлопців у пекло іракської війни, бо цього забажали його заокеанські проводирі. Як не згадати і про те, що у цій брудній справі йому підсобили ті, хто зараз числить себе непримиренними опозиціонерами правлячого режиму.

На обрії нові президентські вибори, а Кучма все ще продовжує тримати суспільство у напрузі, заявляючи, що не піде на третій термін, але разом з тим похваляється, що виграв би і цього разу, якби того схотів. Отож і гадають українці: до чого усі ці хитромудрі закиди? Більше того, існує реальне загроза, що і без Кучми Україна буде «Кучмостаном», якщо до влади прийде його ставленик.









ТОП-СТАТЬИ
Номер # 27, 14.07.2004
ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ Замість суду — житловий будинок для еліти? Фронтовий щоденник: Як працюють фронтові шпиталі Фронтовий щоденник: Військовий капелан про свою роботу на війні Олимпиада 2022: новичок в лидерах. Фронтовий щоденник: Як Черкащани живуть на війні Репотажі з фронту Сьогодні в телеефірі Антени-плюс: Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" для мобільних мереж 2G та 3G Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" Чому москалі такі?
Дайджест Вартість проїзду у громадському транспорті малє становити не вище 2,7 грн? Спроба переворота в Україні призначена на 22 лютого? Откровения российского окупанта: почему он убивает украинцев? (відео) В Лугандоні вважають наше сало наркотиком! Экономика РФ летит в пропасть Унікальний вітровий генератор зробив винахідник з Черкащини Народний синоптик прогнозує теплу зиму О Золотой Орде и Киевской Руси, или почему Маркса не издавали в СССР?
Главная | Новости | Статьи | О нас | Выпуск новостей (видео) | Он-лайн трансляция «Антенна-плюс»
bigmir)net TOP 100
©«Антенна», 2009
посетителей: 357 хитов: 23452
вчера: 710/31283
время генерации: 0.035808086395264; SQL запросов: 11