Медиагруппа «Антенна»  

Жебраки на власних гектарах

Майже половина акціонерів АТ „Пляківське” Кам’янського району від розпачу подалися зі своїми земельними паями до іншого господаря

Селяни із села Пляківка вже пережили в 90-х роках одну велику брехню під назвою «ваучерна приватизація». Тепер, стикнувшись з новими реформами на селі, побоюються і небезпідставно, що і вони обернуться такою ж самою брехнею.

Пляківка колись входила до складу радгоспу «Кам’янський». Радгосп цей в 90-х роках був не на поганому рахунку, не лідер, але й задніх не пас. Мав 3 відділення, добре розвинуте тваринництво, тисячі гектарів землі. Однією з його переваг була близкість до райцентру та до залізниці. Коли почалося роздержавлення радгоспів, вони майже всі перетворилися на акціонерні товариства (АТ). Та, зрештою, вибирати форму власності не приходилося. Наказали згори: «Повинно бути АТ», то за це АТ і проголосували. Що радгоспники, що акціонери, мовляв, хрін редьки не солодше. Тільки через декілька років стало вочевидь, що у підсумку втратили. Коли створювали АТ, акціонером міг стати будь хто, як громадяни, так і підприємства з усієї України. Вони придбавали акції за приватизаційні сертифікати (так звані ваучери), тобто інвестицій як таких ніхто не робив. І якщо працівники АТ — члени колишнього радгоспу є власниками земельних паїв, то прав на володіння майном їм законом не надано. Тобто у випадку виходу з АТ акціонери не мають можливості отримати майно підприємства, вони лише можуть продати свої акції, до того ж за безцінь. Новоявлені в 90-х роках АТ з акціонерами, які не вклали жодної копійки в акції, не змогли «розкрутити» сільгоспвиробництво. А бувший радгосп «Кам’янський» нова форма господарювання свідомо вела до краху ще й тому, що тут замість одного створили аж три самостійні товариства. Кожне з трьох відділень радгоспу стало акціонерним товариством. В одному з них — АТ «Пляківське» — ми і побували на запрошення його акціонерів, що вирішили піти зі своїми земельними паями до іншого господаря.

Зустрічали нас більше двох десятків селян прямо на дорозі. «Знали б раніше, що приїдете, то й 120 чоловік прийшли б — всі, хто хоче забрати свою землю з товариства,» — почали розмову пляківські акціонери.

— А скільки ж у товаристві працівників залишиться, якщо ви підете до іншого господаря? — питаємо у зібрання.

— 36 робочих та 16 «керівників» і залишиться. А всього акціонерів було 233. Ось тепер 119 забирають свої земельні паї. Йдемо до Тинди в ТОВ «Імпульс».

— Чи багато землі у кожного з вас припадає на пай, і що так допекло, що вирішили забрати свою землю у господарства?

— На пай в середньому по 3,43 га приходиться, — відповідає Олександр Григорович Коваленко. — 400 гектарів своїх хочемо забрати, бо з нами за паї в АТ «Пляківське» не розраховуються як належить. Президент Указом встановив плату спочатку 1%, а потім 1,5% від вартості паю, а ми отримали у 2001 році 0,5% замість 1%, а у 2002 році 1%, а не 1,5%. У 2003 році кожен з нас мав отримати за пай 666 грн., а дали всього по 150 грн.

— У Тинді пай в 3 гектари коштує 42 тис. грн., — підхопили інші селяни, — а у Продайводи, у нашому АТ, чомусь, 17 тис. грн. А чому так, ніхто не пояснює. І якби ми бачили, що розраховуватися з нами дійсно нічим, то ще могли і потерпіти. Але ж все було в нас — і пасіка гарна, і конюшня, так розібрали. Комплекс і кормоцех вирізали. Худобу останню хотів голова вивезти і продати, та, правда, районне керівництво втрутилося, затримали машини вже по дорозі.

— То, може, продав би худобу та й розрахувався б з вами, і не довелося б іти до іншого підприємства?

— Куди там! Розрахувався б чи ні, а ферму б розібрали. А за борги ми вже і в прокуратуру зверталися, щоб якось змусити голову заборгованість із зарплати та за паї нам повернути, щоб не переходити в інше господарство з таким тягарем. Та ніхто ніяких заходів не поспішає вживати. Нікому ми не потрібні.

— А чим з вами в АТ «Пляківське» за паї розраховувалися?

— Чим прийдеться — коли зерном, коли крупами, але якщо та ячнева крупа в магазині по 1 грн. 10 коп. була, то нам на паї її видали з розрахунку 1 грн. 50 коп. за кілограм. Телят продавали по 3-4 грн. за 1 кг, а як нам на пай, то за 7-9 грн. Та що там казати! Те, що ра-ніше при радгоспі можна було по собівартості виписати, зараз втридорога на паї йде.

— А яка у вас заробітна плата?

— Я на фермі працювала, то 80 грн. вийшло за місяць, а це ж навіть не мінімальна зарплата, — розповідає одна з робітниць, — тобто і місячного страхового стажу для пенсії не відробила.

— А я без вихідних щодня сторожувала, — вступила в розмову інша жінка, — то нарахували 138 грн., пенсії теж не буде. Ось жінка, що поруч стоїть, як тяжко проробила, а пенсія вийшла 110 грн., бо ніхто як слід не платив. І нікому до цього свавілля, що чинять керівники з нашою зарплатою, діла немає, нібито ні влади, ні держави у нас вже немає. А, не дай Бог, що трапиться, то й машину на похорон не відразу допросишся.

— Працівник нашого товариства Віктор Колісниченко пальця якось відрубав на роботі, — продовжують розповідати селяни. — Пішов до керівництва просити 20-30 гривень на ліки, то йому замість допомоги сказали: «Ми всі хворіємо». В понеділок вийшов він на роботу і виявилося, що він там вже не працює. А ось жінка поруч з вами, то їй гроші, що на дитину повинні 3 роки виплачувати, не дають. А за що ж те маля годувати?! Ні допомоги, ні зарплатні. Он Панченко звільнився з товариства, а розрахункові отримати не може — не видають.

— А за що ж ви живете?

— Курку якусь як продамо, то й живемо. А що до одягу, то самі бачите, носимо те, що ще в радянські часи придбано було.

— Молодь у вашому селі є?

— Небагато. Та якщо б не залізниця поруч, то не тільки молоді, а й села вже не було б, а так люди хоч мають змогу до станції Шевченка на роботу їздити.

Багато ще чого розповіли нам мешканці Пляківки. Чекали вони обіцяних змін на краще, на «ефективного власника», але їх немає. Як були вони наймитами на рідній землі, на якій щоденно спину гнули за копійки, так наймитами й залишаються. Колгоспи, радгоспи хоча б будували й утримували сільські дороги, школи, будинки культури, дитячі садочки, матеріально допомагали одиноким, ветеранам війни і праці, пенсіонерам, інвалідам... А зараз 20 гривень на ліки не допросишся. У Пляківці в школі навіть води немає, діти носять її щодня в пляшках. Біда в тому, як нам іноді кажуть згори, що селяни просто не розуміють — вони вже давно власники своєї землі і прав своїх не знають.

Виходить, знову мужик винен: «не розуміє». Але, мабуть, наші можновладці давно з селянами не розмовляли. Мені, наприклад, пляківці забитими не показалися. Бідні, в ще совкових чоботах, на які латки ставить нікуди, — так, але не темні і права свої знають. Тому і вирішили забрати свої паї, щоб шукати іншого орендаря, кращого життя. Але ж, щойно про ці свої права пляківці заявили, одразу зіткнулися з непорозумінням і небажанням влади їх задовольнити.

Після зустрічі з пляківцями, що вирішили піти до іншого господарства, ми поїхали до голови правління АТ «Пляківське» Миколи Петровича Продайводи, розглядаючи по дорозі село. Ті ж розбиті дороги, ті ж сірі старі будівлі — всі з колишніх часів. Ще «совкова» недоглянута ферма, комора під дірявим дахом, контора, більш схожа на барак.

Працівниця ферми, побачивши кореспондентів, відразу ж закрила двері: нічого, мовляв, не знаю, пускати вас сюди ніхто дозволу не давав. Голову ми знайшли в приміщенні, мабуть, току, тепер вже і не зрозумієш, де комора, де кормоцех.

— Третю добу світла немає, РЕМ відімкнула, скотину нагодувати не можемо, тому ніколи мені з вами розмовляти, — сказав, побачивши журналістів, голова. — Вам і так уже все порозповіли. І про дачу в Ялті, яку я нібито там маю, мабуть, набалакали.

— Але ж ми хотіли б не тільки думку селян, але й вашу почути і про справи в господарстві більш дізнатися, — наполягали ми на розмові.

— Господарство це раніше було одним з відділень радгоспу, потім створили на його базі 3 акціонерні товариства, один корівник — одне АТ. Землю поділили, як схотіли. Я в цьому товаристві працюю третій рік. Мільйон збитків було, то вже погасив. Інші борги теж намагаюсь гасити. Але ж неврожай був. А те, що виростили, по 280-260 грн. за тонну продавали. Звідки ж було доходам взятися?

— Миколо Петровичу, а чому за паї то 0,5%, то 1% виплачуєте, адже згідно з указом Президента вартість оренди повинна бути не менше 1,5% від вартості паю?

— А борги коли я віддам? У нас по всьому району 1%.

— А заробітну плату чому не виплачуєте?

— Виплачуємо, скільки можемо.

— Самі скільки щомісяця отримуєте?

— Як інші, так і я, теж буває по 30 гривень.

— А яка ж середня зарплата у вашому товаристві?

— Різна.

— А все ж таки?

— Доярки, телятниці більш заробляють. У механізаторів, наприклад, 500-600 грн.

— 500—600 грн. це тільки в сезон, так?

Голова промовчав і так і не розповів нам, скільки ж отримують за свій труд селяни і яка заборгованість із зарплати. Мабуть від хвилювання, не відразу згадав Микола Петрович і про те, скільки голів худоби в його господарстві, яка вартість основних засобів і як збирається виводити товариство із занепаду.

Нібито здивувало голову й те, що в розрахунок за паї давали крупу за завищеними цінами. Але сам проговорився, що телята за 1 кг йдуть таки в розрахунок за заборгованість по 7-9 грн. Тваринництво, за словами голови, нанесло товариству 200 тис. грн. збитку, а продавати худобу район не дозволяє.

Керувати таким господарством, яке дісталось Продайводі, не дай Бог нікому. Але ж знав він, на що йшов. І якщо вже 119 акціонерів збунтувалися, то, мабуть, треба було і висновки робити, шукати порозуміння, а не гиркати, як розповіли нам селяни, на людей, не ставитись до них, як до хлопів. Це сьогодні голова «аз есмь царь», а завтра хто знає. На жаль, таке ставлення до селян панує, за рідким виключенням, майже всюди.

Та й влада, і районна, і обласна, поки що продовжує по-батьківськи закривати очі на «витівки» «господарів» — голів і їхніх близьких. Адже саме ці «родини» «прихватизували» і майно колишніх радгоспів і колгоспів, і землю в деяких АТ до своїх рук вже прибрали. Але з них чомусь за це не питають. Не питають, як належить, ані за те, що в селах зарплата менше мінімальної, жебрацька, ані за заборгованість. Вже відповідальність адміністративну і кримінальну на строк до 3 років позбавлення волі у законодавство вписали, а місцеві «поміщики» все одно недоторкані.

Але повернімося до проблем пляківських акціонерів. Напередодні виходу цього номеру газети районне керівництво запевнило редакцію, що вирішення проблем пляківців вже зрушило з мертвої точки. Ось що розповів нам заступник голови Кам’янської райдержадміністрації Іван Глагола: «Землю акціонерам, що вирішили перейти до ТОВ «Імпульс», вже виділили і віддали. Заборгованість із заробітної плати на цьому тижні теж почали гасити. Оскільки поле, що відійшло ТОВ «Імпульс», вже було виоране, то ТОВ не буде повертати АТ «Пляківське» кошти за оранку, а спрямує їх на виплату частини заборгованості людям, що передали йому паї. Другу частину заборгованості, 26-27 тис. грн., вже розпочав виплачувати Продайвода. Ми дійсно не дозволили голові АТ «Пляківське» вивезти і здати худобу, тим самим дали можливість людям отримувати заробітну плату. Розумієте, рослинництво повинно працювати на тваринництво, таким чином буде жити село. Зараз у Пляківці вже розпочато ремонт ферми. З Бориспільського району завозять худобу. Інвестор, який нещодавно з’явився в АТ «Пляківське», — фірма «Олімп» з Борисполя, бере на себе зобов’язання із забезпечення кормами. Щодо розміру зарплати у працівників АТ «Пляківське», то, дійсно, по району це один з найнижчих показників. На сьогодні вже вирішено, що зарплата в цьому господарстві буде не нижче мінімальної, яка затверджена Кабміном».

Ось так. «Повновласним господарям землі», як наголошувала влада, проводячи реформи, мінімальну зарплату все ж таки, можливо, дадуть. Селяни ж не шахтарі, слава Богу, мовчать.









ТОП-СТАТЬИ
Номер # 9, 10.03.2004
ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ Замість суду — житловий будинок для еліти? Фронтовий щоденник: Як працюють фронтові шпиталі Фронтовий щоденник: Військовий капелан про свою роботу на війні Олимпиада 2022: новичок в лидерах. Фронтовий щоденник: Як Черкащани живуть на війні Репотажі з фронту Сьогодні в телеефірі Антени-плюс: Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" для мобільних мереж 2G та 3G Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" Чому москалі такі?
Дайджест Вартість проїзду у громадському транспорті малє становити не вище 2,7 грн? Спроба переворота в Україні призначена на 22 лютого? Откровения российского окупанта: почему он убивает украинцев? (відео) В Лугандоні вважають наше сало наркотиком! Экономика РФ летит в пропасть Унікальний вітровий генератор зробив винахідник з Черкащини Народний синоптик прогнозує теплу зиму О Золотой Орде и Киевской Руси, или почему Маркса не издавали в СССР?
Главная | Новости | Статьи | О нас | Выпуск новостей (видео) | Он-лайн трансляция «Антенна-плюс»
bigmir)net TOP 100
©«Антенна», 2009
посетителей: 691 хитов: 34502
вчера: 617/35201
время генерации: 0.01341986656189; SQL запросов: 11