Медиагруппа «Антенна»  

Жінка найблагороднішої професії

Володимир МАМАЛИГА# 3, 28.01.2004

У ці дні місцеві засоби масової інформації багато розповідають про те, чого досягла Черкащина за 50 років свого існування. Принагідно згадуються ті, хто у різні періоди очолював область чи провідні галузі її економіки і соціальної сфери. Але чомусь дуже мало говориться про людей простих, які своєю, на перший погляд, непомітною працею якраз і примножували здобутки та славу нашого краю. Сьогодні ми спробуємо дещо вирівняти цю диспропорцію розповіддю про Марію Іванівну Чемерис — лікаря-ординатора вищої категорії відділення екстрогенітальної патології обласної лікарні.

Почнемо з того, що за 32 роки своєї лікарської практики Марія Іванівна прийняла пологи у майже 10 тисяч породіль. На роботу до Черкас вона прибула у 1972 році після навчання у Тернопільському медичному інституті, який закінчила з “червоним” дипломом. Хотіла було отримати призначення у рідну Львівську область або на Тернопільщину, але вакантних місць у тамтешніх медичних закладах на той час не виявилось. Отож вибрала Черкащину, бо здавна мріяла побувати у центрі України, вабив сивою давниною Дніпро-Славута та й столичний Київ — зовсім поруч.

Думала відпрацювати тут обов’язкові три роки і повернутися в отчі краї, але доля вирішила по-своєму. У Черкасах вона зустріла свого судженого, черкащанина з діда-прадіда, інженера-зв’язківця Олександра Чемериса. На тодішніх молодіжних вечорах відпочинку баяніста, кращого за нього, не було. Не одна дівчина задивлялася на вправного музику, та його серцем заволоділа саме “західнячка” Марійка, як виявилося, назавжди. Було це у далекому 1973 році, відтоді у цій здруженій родині виросли два сини — Віталій і Сергій, а тепер підростає улюблениця й утіха всієї сім’ї онучка Наталочка. Старший син слідом за батьком уподобав управлінську сферу, а менший пішов маминим шляхом — став лікарем, спеціалістом із судинної хірургії.

До 1989 року Марія Іванівна працювала у черкаському пологовому будинку №1, що по вулиці Чехова, де пройшла шлях від лікаря пологового залу до завідуючої відділенням. До того ж, на громадських засадах протягом десяти років виконувала обов’язки міського гінеколога. Запрошення на роботу в обласну лікарню стало промовистим визнанням її професійного зростання.

Ще у шкільному творі на тему “Ким хочеш бути” Марійка написала: “Хочу працювати там, де народжується життя”. Мрію юності вона перетворила у реальність завдяки своїй наполегливості, рішучості у подоланні життєвих перепон, постійному прагненню допомагати людям, захищати їх від болю. Перше немовля — хлопчика вона прийняла у серпні 1972 року, відкривши рахунок тим 10 тисячам діток, які пройшли через її теплі і лагідні долоні.

Сьогодні Марії Іванівні вже доводиться приймати пологи у тих молодих жінок, які свого часу самі народилися під її опікою. Є чимало й таких, що пройшли через відділення в день її чергування по два, а то й три рази, у тому числі дружини, доньки, невістки обласного і міського начальства. Найбільш пам’ятними для неї є ті два випадки, коли приймала трійню. Вперше це сталося ще у середині 80-х років — тоді з’явились на світ два хлопчики і дівчинка, а вдруге — кілька років тому, коли трьох дівчаток народила молода мама з Ватутіного. На запитання, кого більше серед її “хрещеників” — хлопчиків чи дівчаток, Марія Іванівна відповідає, сміючись: “Мої колеги радять пацієнткам, які хочуть мати синів, народжувати саме під час мого чергування. Мабуть, не випадково, що й у мене два сини. Щось тут є від Божого провидіння”.

Втім, акушерство — це лише один бік професійної діяльності Марії Іванівни, не менше часу і нервів відбирає гінекологічна хірургія, адже доводиться робити надзвичайно складні операції, пов’язані з патологією протікання вагітності. Бувало, що і власну кров давала, аби врятувати породіллю. Запам’яталося, як жінка з Корсунь-Шевченківського, вагітність якої могла завершитись трагічно не лише для дитини, а й для неї самої, буквально благала використати щонайменший шанс. Ризик був величезний, операція тривала довго, але пройшла успішно — залишилися живими і мати, і дитя.

“Якщо є хоч мізерна надія врятувати життя, що народжується, — ділиться думками Марія Іванівна, — лікар зобов’язаний зробити все можливе, щоб не позбавити жінку щастя материнства”. У 1987 році їй довелося приймати пологи буквально в екстремальних умовах, на теплоході під час круїзу по Волзі від Горького до Астрахані. По судновій радіомережі капітан повідомив, що в однієї з пасажирок почалися пологи і попросив присутніх на борту медиків надати їй допомогу. Не було не те що потрібного інструменту, а й найнеобхідніших ліків, тому учасники круїзу поділилися власними запасами. Завершилося все добре — на світ з’явилася гарна дівчинка, яку вдячні батьки назвали Марійкою. І це далеко не єдиний випадок, коли на честь лікарки дівчаткам, прийнятим нею, давали її ім’я.

Як справжнього професіонала і патріота своєї галузі Марію Іванівну глибоко турбує те становище, в якому опинилася вітчизняна медицина. Обмежене фінансування призвело до того, що лікарів позбавлено можливості надавати хворим повноцінну допомогу. Новонароджені, у більшості, з’являються на світ ослабленими та й кількість їх з року в рік зменшується. Абсолютно здорових серед породіль — лише кожна п’ята, а решта страждає на різні хвороби, найбільше — анемію, яка є наслідком незбалансованого і недостатнього харчування. Страшна до трагічності реальність, адже цим самим закладається міна уповільненої дії під генофонд нації.

“За 32 роки, здається, можна звикнути до всього, очерствіти і збайдужіти, — розмірковує Марія Іванівна, — але кожного разу, схиляючись над породіллею, хвилююся, як і вперше, адже на мені відповідальність за два життя — матері і дитини. Завжди думаю, що чекає на новонароджену крихітку у цьому невпорядкованому житті”. Але, попри все, вона вважає свою професію найблагороднішою і найпотрібнішою людям. Коли хворих виписують з інших відділень, їм бажають більше туди не потрапляти, а її колеги кажуть своїм пацієнткам: “Приходьте ще!”.

Найбільшою винагородою для себе Марія Іванівна вважає людську вдячність — у день її народження, а це 23 січня, і 8 березня поштова скринька Чемерисів не вміщує усієї кореспонденції, а телефон буквально гріється від перевантаження. “З нею не можна виходити у місто, — напівжартома каже чоловік, Олександр Юхимович, — що не крок, то хтось зупиняє, щоб привітатися, сказати добре слово”. Скажемо його і ми: з рубіжним ювілеєм Вас, шановна Маріє Іванівно! Нехай Ваші добрі і лагідні руки ніколи не знають втоми!









ТОП-СТАТЬИ
Номер # 3, 28.01.2004
ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ Замість суду — житловий будинок для еліти? Фронтовий щоденник: Як працюють фронтові шпиталі Фронтовий щоденник: Військовий капелан про свою роботу на війні Олимпиада 2022: новичок в лидерах. Фронтовий щоденник: Як Черкащани живуть на війні Репотажі з фронту Сьогодні в телеефірі Антени-плюс: Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" для мобільних мереж 2G та 3G Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" Чому москалі такі?
Дайджест Вартість проїзду у громадському транспорті малє становити не вище 2,7 грн? Спроба переворота в Україні призначена на 22 лютого? Откровения российского окупанта: почему он убивает украинцев? (відео) В Лугандоні вважають наше сало наркотиком! Экономика РФ летит в пропасть Унікальний вітровий генератор зробив винахідник з Черкащини Народний синоптик прогнозує теплу зиму О Золотой Орде и Киевской Руси, или почему Маркса не издавали в СССР?
Главная | Новости | Статьи | О нас | Выпуск новостей (видео) | Он-лайн трансляция «Антенна-плюс»
bigmir)net TOP 100
©«Антенна», 2009
посетителей: 484 хитов: 20361
вчера: 653/28380
время генерации: 0.0090510845184326; SQL запросов: 11