Медиагруппа «Антенна»  

Вартість іспиту — життя?

Галина БЕРЕЗЕНКО# 10, 12.03.2003

Самогубство юної студентки сколихнуло минулого року розімлілу від червневої спеки Смілу. 18-річна Діана Лісова, досі життєрадісна, наклала на себе руки у день екзамену, 22 червня 2002 року. До іспиту у технікумі дівчину не допустили, оскільки за її навчання не було сплачено: матері затримали зарплату...

І досі її мати намагається розгадати цю страшну загадку: що ж насправді стало межи її донькою та навчанням, до якого Діна так прагнула? Що завадило їй жити? З цим болем Наталя Валентинівна звернулася до редакції "Антенны".

"Я на хатньому горищі..."

Діну знайшов на горищі її старший брат Мишко, увечері 22 червня, дня, коли вона мала складати екзамен із математики. Хлопець заходився шукати ключа від сараю, а натомість знайшов передсмертну записку сестри. На аркуші, вирваному із конспекту, величезними літерами навскоси Діна вивела: "Я на хатньому горищі, не забудьте мене зняти". Не вірячи, що пустунка Діна могла щось таке скоїти, Мишко за наполяганням мами піднявся на горище. І закляк від жаху... Сестра вже склала свій останній іспит...

За декілька днів до цього Діна просила маму знайти гроші на навчання. Потрібно було 80 гривень. Завідувач учбової частини радіотехнічного технікуму категорично попередив другокурсницю Лісову у присутності одногрупників, що вона не буде допущена до екзамену, якщо не надасть квитанції про оплату. Діна відповіла, що квитанції немає. Тоді завідувач, одна згадка про якого змушує студентів здригатися, викликав її до кабінету, звідки Діна вибігла у сльозах.

На цукрокомбінаті, де працює мама, Наталя Валентинівна, затримували виплату зарплати. І чомусь не йшли відрахування за Дінине навчання - адже, за угодою, за здобуття знань донькою працівниці комбінату мало платити підприємство. Мама заспокоювала Діну, говорячи, що гроші обов'язково знайде. З іншого боку, Наталі Валентинівні не вірилось, що майже відмінницю Діну не допустять до іспиту. І куратор групи, де навчалась Діна, Юлія Павлівна Приходько, характеризувала студентку тільки з кращого боку. Навіть просила сувору маму не сварити доньку, коли Діна поверталась із технікуму пізно після практичних занять чи ремонтів аудиторій, які завше покладалися на студентські плечі.

Та й подібні погрози студенти-контрактники вислуховують чи не у кожному вузі...

Як з'ясувалось пізніше, після останньої погрози і розмови з матір'ю Діна, яка досі не пропускала занять, на два дні щезла з технікуму. Про що вона думала у ці дні? Своїми переживаннями з рідними дівчина не ділилася. Знала, що матері після смерті батька і так важко піднімати на ноги їх із Мишком.

Напередодні екзамену Діна навела лад на своїй полиці у шафі. Коли мама і брат поснули, вимила своє довге русяве волосся. Ранком екзаменаційної суботи Діна поскаржилась на головний біль і попросила маму дозволити їй трохи побути вдома...

Учитись, учитись, учитись

Сина Мишка і доньку Діну Наталя Мурашова намагалась виховувати досить суворо, але в шорах не тримала. Мурашова - прізвище першого чоловіка Наталі. Діна носила прізвище батька - Лісова. У 1999 році Наталя Валентинівна вирішила розлучитися з чоловіком і жити з дітьми окремо. Леонід Лісовий, у минулому інженер-конструктор, співробітник смілянської філії "Укрпродмашу", втратив роботу, а тому усе частіше зазирав у чарку. Через два роки його знайшли мертвим у бочці з водою на власному подвір'ї. Тіло пролежало декілька днів у воді у серпневу спеку - його практично неможливо було впізнати. Певне, він щось не поділив зі своїми новими "горілчаними братами". Після смерті чоловіка колишній дружині і дітям лишилась хатина із величезними боргами за комунальні послуги.

Діна, як розповідає Наталя Валентинівна, попри повсякчасну скруту із грошима і суворе ставлення вдома, не втрачала оптимізму і цікавості до життя. Сім'я, що жила на нерегулярні мамині 200 гривень і та сплачувати татові борги не могла, особливо витрачатись на одяг та взуття. Діна самотужки освоїла шевське ремесло і латала мамині чобітки і братові кросівки. Особливо її цікавила техніка - Діні подобалося разом із братом порпатися у його старезному мотоциклі, в якому після кожного виїзду щось починало деренчати.

Але майбутній фах мав обов'язково бути пов'язаним із комп'ютерами. Тому у родині було вирішено, що Діна навчатиметься у групі, яку набирав Смілянський харчовий технікум. Надто пізно з'ясувалося, що на навчання до цієї групи приймають лише із 18 років, і то за направленням міського центру зайнятості. Пропозиція зачекати рік ані Діну, ані маму не влаштовувала.

На Смілянському цукрокомбінаті, де Наталя Валентинівна працює протягом 24 років, їй підказали, що можна спробувати щастя у радіозаводському технікумі, хоча вже було 8 вересня. Вже 11 вересня 2000 року хорошистка Діна здала вступні іспити, приєднавшись до групи із комп'ютерного дизайну, згодом перевелась на фах менеджменту і основ виробництва.

Колеги із заводу посприяли Наталі Валентинівні, щоби було укладено угоду, згідно з якою за Дінине навчання мало сплачувати підприємство. Звісно, можна було почекати рік - Діна могла б витримати конкурс і вступити на бюджетне місце. Дівчина ж хотіла якомога швидше вивчитись і заробляти самостійно.

Різниця у ціні

Як розповідає Наталя Валентинівна, директор цукрокомбінату підписував угоду на оплату навчання дуже неохоче. Проблеми зі сплатою за навчання почалися у грудні 2002 року. "Директор заводу почав відмовлятися платити за технікум, - говорить Наталя Валентинівна. - Керівництво заводу мотивувало це відсутністю грошей. Як я потім дізналась, за решту студентів-контрактників було сплачено. Можливо, їхні батьки у очах директора достойніші за мене? Але я 24 роки пропрацювала на заводі, будучи на лікарняному три чи чотири рази. Не тому, що маю неабияке здоров'я - я звикла працювати".

Узимку сім'я сяк-так "розтягувала" останні копійки. Мишко вряди-годи отримував учнівські 100 гривень, а Наталя Валентинівна, як і більшість працівників цукрокомбінату, змушена була піти у "відпустку за власний рахунок" аж до березня чи квітня. За її словами, така практика на заводі започаткувалась тоді, коли його власником став Віктор Тимошенко, нині народний депутат Верховної Ради. Ще перед виборами на зборах працівників заводу Наталя Мурашова запитала майбутнього нардепа, як же це так, чому люди взимку без роботи сидять? Адже у багатьох єдиний прибуток - це зарплата. Керівництво заводу одразу зашикало на опальну працівницю. Віктор Тимошенко пообіцяв розібратися, попросив до нього підійти. За словами Наталі Мурашової, вона і досі не може потрапити на прийом до нардепа. Окрім того, помічником народного депутата Тимошенка став один із колишніх керівників заводу.

А керівництво після зборів категорично попросило Мурашову не каламутити воду. Он, мовляв, на інших заводах ще гірше, люди по півроку зарплату не бачать, а решта заводів узагалі стоїть...

Наталя Валентинівна схильна вважати, що її тодішній виступ пригасив і без того не велике бажання керівництва підприємства сплачувати за навчання її доньки.

"Ось так, - говорить мати, ледь стримуючи сльози. - На навчання 80 гривень не було. Але були 450 гривень на похорон..."

"Господи, чого ж ви її не знімаєте?"

Діна пішла зі свого пекла, материне і братове пекло тільки розпочалось.

Міліція приїхала хвилин через сорок після виклику. По тому ще чекали представників прокуратури. Молодий вгодований слідчий незграбно викотився на горище, дорогою потрощивши нещодавно укладений шифер. Із десяток чоловіків у просяклих потом погонах одуріло товклися на розпеченому за день даху із півтори години - нікому не хотілося знімати повішену дівчину. Здавалося, що цих сільських термінаторів, які без вагань гамселять дубцями дискотечних забіяк, нудило від побаченого. Хтось із міліціонерів зрештою вдягнув рукавицю для перебирання вугілля і заходився біля тіла. Мати відігнала "чистюлю". Поважний представник прокуратури, намагаючись не дивитись у бік трупа, пояснював матері, що їй треба шукати машину, аби перевезти тіло... Темніло, збиралось на дощ. У смерку біла фігура, здавалось, тремтіла у повітрі, як примара.

"Господи, та чого ж ви її не знімаєте?" - не витримала міліцейського абсурду мати...

У морг Діну допоміг відвезти приватний підприємець, у якого працює Мишко. Наступного дня, у неділю, Дінині викладачі самотужки знайшли судмедексперта і добилися дозволу увімкнути в морзі холодильник - адже стояла спека.

Наталя Валентинівна розповідає, що того ж дня у кабінеті судмедексперта вона несподівано зустріла завідувача навчальною частиною технікуму, Михайла Федоренка. У нього мати спробувала з'ясувати, що ж він сказав її доньці, викликавши у свій кабінет, а у відповідь почула пораду: "Треба було платити вчасно". Згодом директор технікуму говорив про свого підлеглого: "Ну ви ж його зрозумійте, з нього ж питають, щоб було сплачено..."

Копію угоди із технікуму Наталі Валентинівні повернули. А на заводі, за словами матері, угоду чомусь не змогли знайти. Звернення до правоохоронних органів зостаються безрезультатними - у самогубстві Діни прокуратура не знаходить жодного криміналу. Мати говорить, що місцеві слідчі вже просто беруть її на кпини.

Смілянський міжрайонний прокурор Геннадій Мовчан, до якого ми звернулись за роз'ясненнями, твердить, що у Діниному випадку прокурорська перевірка не виявила підстав і приводів порушувати кримінальну справу по факту доведення до самогубства.

Епілог

Двічі на тиждень мама приходить до Діни на цвинтар. На могилі і досі стоїть вінок, подарований Діниними одногрупниками і викладачами.

Мишко ходить увесь час похмурий, почав палити. Інколи дорікне матері: "Ма, вистачить. Її вже немає..."

А Наталя Валентинівна увесь час повертається подумки у минуле, пригадує, як Діна переконувала її, що непривабливі з маминого погляду подруги - усі мають позитивні риси. Треба тільки вміти їх помітити.

2001 року один із знайомих дівчини наклав на себе руки. Діна тоді щиро здивувалась: "Чого йому не вистачало у цьому житті?"

Наталя Валентинівна говорить, що ніколи не вірила ворожкам і усіляким чудесам. Але і досі їй не дає спокою видіння, яке спливло опівдні перед її очима тієї суботи, 22 червня. Над крутим спуском польової дороги у повітрі ніби утворився білий кокон-смерч. І у прозоро-білій оболонці майнуло Дінине обличчя...

Психолог, до якого ми звернулися по коментар, попросив не називати його. На думку фахівця, ситуація, описана матір'ю дівчини, виглядає дивно. 80 гривень - це не та сума, через яку накладають на себе руки. Очевидно, річ зовсім не у грошах. До такого кроку Діну підштовхнув якийсь абсолютно інший чинник можливо, сильний емоційний шок.









ТОП-СТАТЬИ
Номер # 10, 12.03.2003
ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ Замість суду — житловий будинок для еліти? Фронтовий щоденник: Як працюють фронтові шпиталі Фронтовий щоденник: Військовий капелан про свою роботу на війні Олимпиада 2022: новичок в лидерах. Фронтовий щоденник: Як Черкащани живуть на війні Репотажі з фронту Сьогодні в телеефірі Антени-плюс: Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" для мобільних мереж 2G та 3G Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" Чому москалі такі?
Дайджест Вартість проїзду у громадському транспорті малє становити не вище 2,7 грн? Спроба переворота в Україні призначена на 22 лютого? Откровения российского окупанта: почему он убивает украинцев? (відео) В Лугандоні вважають наше сало наркотиком! Экономика РФ летит в пропасть Унікальний вітровий генератор зробив винахідник з Черкащини Народний синоптик прогнозує теплу зиму О Золотой Орде и Киевской Руси, или почему Маркса не издавали в СССР?
Главная | Новости | Статьи | О нас | Выпуск новостей (видео) | Он-лайн трансляция «Антенна-плюс»
bigmir)net TOP 100
©«Антенна», 2009
посетителей: 305 хитов: 4560
вчера: 717/18740
время генерации: 0.15922212600708; SQL запросов: 11