Медиагруппа «Антенна»  

Влада завжди боялася Шевченка. І живого, і мертвого...

Володимир МАМАЛИГА# 9, 07.03.2001

Знову березень - бентежний поріг весни, місяць-сокогін, пора пробудження і воскресіння. Він і дав, і забрав нашого духовного батька, невмирущу честь і совість нації - Тараса Григоровича Шевченка.

Полишмо ж у ці дні, шановні земляки, наші буденні клопоти і візьмімо в руки «Кобзаря», цю вічну біблію українства, ще раз вдумаємось у мудрі поетові рядки. Там ми знайдемо і відповіді на запитання сьогоднішньо-го дня, і майже фотографічне відображення того, що нині відбувається в нашому суспільстві, і застороги від можливих помилок, і пристрасні заклики любити Україну.

«Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають», - хіба ці гіркі слова не про наших нинішніх правителів, продажних політиканів, зажерливих олігархів?! Коли дивишся, як високі міліцейські чини, позичивши у Сірка очі, нахабно брешуть у телекамеру, що їхні підлеглі при брутальному розгоні чергової акції протесту діяли виключно в рамках закону, мимоволі спадає на думку Шевченкове: «Раби з кокардою на лобі! Лакеї в золотій оздобі... Онуча, сміття з помела...»

Послухайте «витребеньки Потебенька» чи кучеряві одкровення пана Медведчука або ж лисячі вихиляси прем’єра Ющенка. Це про таких, як вони, писав у свій час Тарас Григорович: «Зробили, руками скверними створили свою надію й речете, що цар наш Бог, і цар надія, і нагодує, і огріє вдову і сирот». І знову ж про них: «Брешуть боги, ті ідоли в чужих чертогах... Правда оживе...»

Влада завжди боялася Шевченка і живого, і мертвого, а тому намагалась руками своїх придворних борзописців каструвати його творчість, вихолостити з неї істинну і глибинну суть. Раніше його зараховували до революційних демократів, сьогодні - до націонал-патріотів. Та все те, як то кажуть, «від лукавого», бо створене Великим Кобзарем настільки масштабне, що його неможливо втиснути у прокрустове ложе офі-ційних догм. Людські болі, думи, надії і сподівання віддзеркалились в його поезії, як і ненависть до тих, хто над людьми збиткується, чинить зло і наругу: «Мовчать гори, грає море, могили сумують, а над дітьми козацькими поганці панують». Про це ж і таке болісне до гіркоти узагальнення: «І не в однім отім селі, а скрізь на славній Україні людей у ярма запрягли пани лукаві...»

Сьогодні увесь цивілізований світ з подивом спостерігає за тим, що діється у нашій начебто демократичній державі. Їм важко зрозуміти логіку глави держави, який хизується тим, що послуговується лексикою дрібних хуліганів, визнає факт систематичних крадіжок російського газу, висловлює сумніви щодо розумових здібностей ним же призначених урядовців тощо. Чи не подібну ситуацію мав на увазі Шевченко, коли писав: «...Може, і справді! Нехай так і буде! Так сміються ж з України стороннії люди!»

Найдорожчим Кобзаревим заповітом для нас, нині сущих українців, повинна була б стати його велика любов до Вітчизни, турбота про її благо. Та, на жаль, не стала! «Страшно впасти у кайдани, умирать в неволі, а ще гірше - спати, спати і спати на волі...» - наче про наш час писав поет, бо ж непробудним сном заснули гідність і самосвідомість більшості народу, яка дозволяє владі безкарно збиткуватися над собою і мовчки спостерігає за розправою над тими, хто чинить спротив.

Чому ж не доходить до совісті отих байдужих полум’яний Тарасовий заклик: «Свою Україну любіть! Любіть її... Во врем’я люте, в останню, тяжкую минуту за неї Господа моліть!» Коли ж кожен з нас нарешті зможе повторити слідом за національним пророком: «Та не однаково мені, як Україну злії люде присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять... Ох, не однаково мені!»

Шевченко, наче біблійний Мойсей, веде нас через пустелю непам’яті, зради і продажності, лицемірства і підступу. Веде до того рубі-кону, за яким спаде з нас харалуща рабської покори і ми врешті-решт станемо громадянами держави, яку поважатиме світ. Але станеться це лише тоді, коли поетові думи проростуть у наших серцях і умах, заколосяться, дадуть золоте зерно благородства і патріотизму. Така вже доля у пророків - їх не завжди розуміли сучасники і тільки наступні покоління пересвідчувалися в істинності їхніх передбачень. У гіркі роки солдатчини Тарас Григорович з сумом і майже відчаєм писав: «Либонь, уже десяте літо, як людям дав я «Кобзаря», а їм неначе рот зашито, ніхто й не гавкне, не лайне, неначе й не було мене».

То, може, саме нам судилося не тільки усвідомити, а й перетворити у реальні справи все те, про що мріяв поет. А тим, хто нині «любить на братові шкуру, а не душу», нехай стануть грізною засторогою оці Шевченкові рядки: «Прорци своїм лукавим чадам, що пропадуть вони лихі, що їх безчестіє і зрада, і криводушіє огнем, кровавим, пламенним мечем нарізані на людських душах».

Отож, шановні співвітчизники, читаймо «Кобзаря»! Читаймо уважно і звіряймо з його рядками свої сумління, честь і совість!










ТОП-СТАТЬИ
Номер # 9, 07.03.2001
ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ Замість суду — житловий будинок для еліти? Фронтовий щоденник: Як працюють фронтові шпиталі Фронтовий щоденник: Військовий капелан про свою роботу на війні Олимпиада 2022: новичок в лидерах. Фронтовий щоденник: Як Черкащани живуть на війні Репотажі з фронту Сьогодні в телеефірі Антени-плюс: Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" для мобільних мереж 2G та 3G Інтернет-трансляція телеканалу "Антена" Чому москалі такі?
Дайджест Вартість проїзду у громадському транспорті малє становити не вище 2,7 грн? Спроба переворота в Україні призначена на 22 лютого? Откровения российского окупанта: почему он убивает украинцев? (відео) В Лугандоні вважають наше сало наркотиком! Экономика РФ летит в пропасть Унікальний вітровий генератор зробив винахідник з Черкащини Народний синоптик прогнозує теплу зиму О Золотой Орде и Киевской Руси, или почему Маркса не издавали в СССР?
Главная | Новости | Статьи | О нас | Выпуск новостей (видео) | Он-лайн трансляция «Антенна-плюс»
bigmir)net TOP 100
©«Антенна», 2009
посетителей: 333 хитов: 16109
вчера: 638/58805
время генерации: 0.17242002487183; SQL запросов: 11